Втратив ногу на фронті, а за пів року вийшов на ринг: історія прикордонника Олександра Мамонтова

У темному підвалі напівзруйнованої хати на північній ділянці фронту лежав поранений 31-річний прикордонник Олександр Мамонтов. Він важко дихав, намагаючись не знепритомніти від болю після ампутації ноги. Тоді він ще не знав, що вже за пів року опиниться на залитому світлом боксерському ринзі, а його ім'я звучатиме перед тисячами вболівальників.

Олександр підписав контракт з Держприкордонслужбою ще у 2017 році, задовго до повномасштабного вторгнення. Його служба не була пов'язана з війною, тож коли товариші переконували, що апетити сусіда стосуються всієї України, він не міг у це повірити. «Мої друзі, які до повномасштабного вторгнення служили у бойових підрозділах, всі казали, що "велика" війна неминуча, просто ніхто не знав конкретної дати. Я – сумнівався. Просто не міг повірити, що в XXI столітті таке взагалі можливо», – згадує військовий.

24 лютого 2022 року все змінилося. «О 4-й ранку в робочу групу прийшло повідомлення – підйом по тривозі. По формі, з тривожними валізами треба було з'явитися на точці зустрічі. Таке траплялося і раніше під час тренувань. І я тоді подумав, що це просто ще одна навчальна тривога. Почав збиратися, як раптом почув вибухи. Думав, що це якийсь сильний вітер розгулявся. Зайшов в новини і побачив, що коїться. Тоді зрозумів – все життя тепер зміниться», – розповідає чоловік.

У 2023 році він перевівся до бойового підрозділу – 10-го окремого загону оперативного реагування «ДОЗОР». «Всі мої близькі друзі були в бойових підрозділах і я просто не міг стояти осторонь і відсиджуватись в кабінеті, прикриваючись погонами, тому й перевівся до спецпідрозділу», – каже Олександр. У складі спецпризначенців він захищав Україну на Донеччині, Харківщині та Сумщині, побував і в чорнобильській зоні відчуження. «Вперше – завжди страшно, – пригадує він. – Та й кожного разу страшно. Це зовсім не так, як показують в кіно. Такого раніше я ніколи не відчував. Це можна трохи порівняти з тим, коли ти вперше виходиш на бій, але разів в сто страшніше. Просто потім ти вже вчишся приборкувати цей страх і звикаєш до нього. Плюс ворог вчиться і робить це швидко. Масштабує нововведення і зміни у тактиці війні. Наприклад, так було з дронами».

Своїм другим днем народження Олександр вважає 8 листопада 2024 року. Того дня він отримав важке поранення. На той час він уже опанував пілотування дронів і виконував завдання на бомбардувальнику Vampire, який окупанти прозвали «Баба Яга». «Був звичайний день і головне позиція, на якій ми вже були раніше. Приїхали, розклали зв'язок, дрон, БК і стали чекати команди. Я вирішив піти до нашої автівки, щоб закинути деякі речі. Тільки-но підійшов, як відчув сильний вибух. І в наступний момент я вже на землі. "Гудить" голова, нога… Мозок наче як зрозумів, що трапилося, та не хотілося в це вірити. Я почав відповзати і кричати своїм побратимам, що я "триста". Подивився на ногу – зрозумів, що щось з нею не так і став накладати собі турнікет», – розповідає Олександр.

Побратими вибігли із засідки у підвалі напівзруйнованої хати та швидко затягнули його всередину. Там же й зняли відео перших хвилин після поранення. Евакуація була швидкою, однак ногу військовий втратив відразу ж після вибуху, тож медикам не залишалося нічого іншого, окрім як провести ампутацію. Чоловік і досі не впевнений, що саме його травмувало: протипіхотна міна, скид з дрону чи снаряд з міномету. В перші дні після операції, в лікарняній палаті боєць відчайдушно перебирав в голові варіанти, щоб зрозуміти, де ж він схибив. «Декілька днів я перебував у жорсткій депресії, – зізнається військовий. – Постійно думав: чому я пішов по тій стежці? Чому я наступив? Чому зробив так, а не інакше. Тобто сам себе звинувачував. Та потім я зрозумів, що ногу вже не повернути і просто немає сенсу себе звинувачувати, ненавидіти, накручувати, адже кінцівка від цього не з'явиться і краще мені точно не стане. Тому я поставив собі завдання рухатися далі: якомога швидше відновитися та стати на ноги, адже у мене є кохана людина, перед якою не хочеться виглядати слабким. Хочеться бути сильним в її очах, одружитися, і зробити це твердо стоячи на своїх двох ногах».

Таке свідоме «програмування» надало сил і пришвидшило реабілітацію. Проблем із загоєнням ран не було, чоловік відновлювався дуже швидко і вже на третій місяць після поранення виписався з лікарні та зайнявся протезуванням. «Головне – бажання. Є хлопці, які замикаються в собі, прогулюють заняття з реабілітації, лінуються. А ще дуже важливо підібрати штучну стопу, яка підійде саме для тебе. Тут як із взуттям», – пояснює прикордонник.

До повномасштабної війни Олександр активно займався боксом, був майстром спорту з рукопашного бою. Коли в реабілітаційному центрі йому запропонували знову одягнути бійцівські рукавички, він зрадів, але й збентежився. Бо ж одна справа пурхати як метелик на власних ногах, і зовсім інша боксувати зі штучною кінцівкою. «Звичайно, це не так, як на своїй нозі, тому довелося себе перепрограмувати. Та до всього можна призвичаїтись. Головне тут стопа. На звичайній не так зручно, адже вона не дуже мобільна, а от на м'якій біговій – те що треба. Вона дає енергію відштовхнутися, зробити ривок у необхідну мить», – каже ветеран.

Перед першим боєм чоловік вагався. «Думав, що не зможу. Та спробував і як виявилось, виступив непогано. До мене підійшли організатори і сказали, що через місяць буде благодійний вечір боксу у Львові і запропонували вийти проти іншого хлопця на протезі», – розповів захисник. Потім був поєдинок у столиці, потім ще один і ще… Наразі Олександр провів вже п'ять боїв на великому ринзі і зараз готується до наступного. За канатами, у глядацькій залі, військового підтримує кохана дівчина. «Це дуже круто. Ти відчуваєш себе професійним спортсменом на ринзі: виходиш під свою пісню, купа глядачів, телебачення. Дуже приємні відчуття, це, мабуть, мрія кожного спортсмена. Крім того, це дуже класна реабілітація і, звісно, адреналін, який у звичайному житті вже не знайдеш, адже ми, ветерани, були на війні, а там всі військові стають трішки залежними від адреналіну. Тому бокс гарна заміна», – зазначає чоловік.

Ветеран, що віднайшов віру в себе після важкої травми, закликає вірити і у всіх військових та не занепадати духом. «Допомагайте військовим всіма можливими засобами. Долучайтесь до війська. Український народ все життя знаходиться на війні з імперією. Нас постійно хотіли знищити, підкорити, та у них це ніколи не виходило. Українське коріння всюди проростає», – резюмував Олександр Мамонтов.