«Картоплю викопаємо — і далі». Родина з Лимана знову готується до евакуації

Історія цієї родини — про вміння жити попри війну. Вони вже одного разу втратили дім, рятуючись від окупації, і тепер знову складають речі. Оксана з двома доньками, свекрухою, батьками та чотирма котами мешкає в Олександрівці Черкаської громади, що за тридцять кілометрів від лінії фронту.

Спогади про Лиман досі болять. Під час окупації родина ховалася в бомбосховищі разом з іншими дітьми. Найменшому малюкові там було менше року. Щоб трохи відволіктися, підлітки давали імена снарядам, які вже вибухнули або були розміновані. «Це Анжела наша», — згадує Оксана дитячу гру серед жахіть війни.

Виїхати вчасно не змогли через старших родичів. Того дня, коли до міста зайшли російські військові, родина готувала їжу на вулиці. Українські бійці пробігали повз, і ніхто не думав, що за лічені години все зміниться. В обід уже йшла зачистка. Окупанти казали: «Сенс вам кидатися під танки? Змиріться з тим, що маєте». Оксана пригадує, що серед них були й ті, хто називав себе представниками «ДНР» та «ЛНР», — і вони, за її словами, були навіть жорстокішими за інших.

Восени 2022-го, після звільнення міста, родина виїхала до Олександрівки. Прибули буквально з торбами — у маленькому бусику вмістили дитячі речі, фотографії та котів. Двоє тварин були контужені, з переломами, але їх виходили. У машину першими завантажили кота Пірата, потім діда, а вже потому свекруху. Зараз у родині четверо котів — двох підібрали вже на новому місці.

В Олександрівці почали облаштовуватися: разом зі свекрухою доглядають город. Але спокій триває недовго. Обстріли стають дедалі серйознішими, і страх повертається. «Сказати, що ми не боїмось? Не скажу, що не страшно, страшно дуже», — зізнається жінка.

Тож родина вирішила не чекати, поки стане зовсім небезпечно. Вони шукають будинок у безпечнішому регіоні — обов’язково з городом, бо бабусі треба чимось займатися. Планують узяти з собою врожай, котів, батьківських песиків та всіх рідних. «Картоплю викопаємо — і кудись далі», — каже Оксана.

Ця родина вже знає ціну дому й уміє починати з нуля. Вони не втрачають надії, що колись війна закінчиться, і мріють про тихе життя з курочками та городом — просте, але таке бажане.