Сапер «Рудий»: після поранення на Курщині повернувся в стрій

Історія сапера з позивним «Рудий» — це розповідь про стійкість, мотивацію та велику відповідальність. У лютому 2025 року під час виконання завдання поблизу російського прикордонного села він дістав поранення обох ніг. Разом із побратимом вони мали замінувати території, але майже одразу після висадки з бронемашини їх помітив ворожий дрон.

Близько третьої ночі, щойно зійшли з броньовика, почалося стеження безпілотником, а потім — скиди з FPV-дронів та артобстріл. Боєприпас упав просто між двома військовими. Побратим дивом не постраждав, а основний удар прийшовся по ногах «Рудого». Попри травми, він самостійно дістався до машини. Через больовий шок і викид адреналіну одразу не відчув усієї серйозності стану — лише коли сів у транспорт і вони почали рух, помітив порвані штани та сильну кровотечу. Тоді ж наклав собі турнікет.

Евакуація тривала близько 40 хвилин. Автомобіль мчав так званою «дорогою смерті» — від пункту пропуску «Юнаківка» до повороту на Суджу, аби швидше дістатися території України. Далі було тривале лікування. Через численні осколки, що глибоко проникли в тканини, стався перелом, був розбитий суглоб. Найбільше постраждала ліва нога — ступня, п'ятка, пальці та гомілка. Частина осколків залишається в нозі досі.

Реабілітація тривала понад чотири місяці. Медики не заперечували, якби він вирішив звільнитися за станом здоров'я, але «Рудий» обрав повернення в стрій. Своє рішення пояснює просто: «Це мотивація просто. В мене дві менші сестрички, і в однієї сестрички народилася дитинка. Я не хочу, щоб кацапи сюди прийшли і наводили свої порядки, так, як вони робили в Ірпіні, в Бучі, в Чернігівській області, в Сумській області. І в мене, типу, помінялося ставлення до цих усіх понять, які.. я до цього жив по цих усіх моментах, що, та може воно мине, та може ні, але воно ніяк нікого не минає. І мотивація, ну, нищити ворога».

До Збройних сил України «Рудий» приєднався у 2023 році. Йому було 22 роки. Каже, що серед його знайомих було багато військових, і чимало з них загинули. Це були молоді хлопці, з якими він виріс на одній вулиці та провів дитинство. Він підписав контракт із 250-м об'єднаним центром інженерної підтримки. «А чого повинен іти воювати дядько, якому 50 років? А чого не може піти молодий хлопець, якому дозволяє фізо, дозволяє здоров'я. І здоровий, вмотивований... чого ти не можеш піти і так само захищати свої інтереси, як військовий, як громадянин України? Воно всіх настигне, чи в 18, чи в 20 років, ну, прийдеться воювати. Тому що наш ресурс людський закінчується. І треба вставати до війська, це моя думка», — розповідає боєць.

Нині «Рудий» — командир групи розмінування. Його підрозділ займається замінуванням та розмінуванням територій, проводить інженерну розвідку та облаштовує проходи для піхоти. Він зізнається: відчувати страх — нормально, але його вдається долати заради виконання військових обов'язків.

Своє майбутнє сапер пов'язує виключно з військовою справою. Переконаний, що після завершення війни для саперів буде багато роботи — доведеться повністю розміновувати всі українські території. На полях і землі залишається величезна кількість вибухонебезпечних предметів, як із часів Другої світової війни, так і за період бойових дій. Цей процес може затягнутися на століття, тому «Рудий» планує й надалі залишатися у складі Збройних сил.