С СпадокУкраїна: суспільство та історія

35 років незалежності: як Суми творили історію та відчувають її ціну

·2265 слівредакція
35 років незалежності: як Суми творили історію та відчувають її ціну

Від референдуму 1991-го, коли понад 171 тисяча сум'ян сказала «Так», до сьогодення, де свобода вимірюється щоденною боротьбою. Згадуємо, як змінювалося свято в місті, і слухаємо голоси тих, для кого незалежність — це особиста історія.

24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України. Для Сум це стало точкою відліку, яка щороку обростала новими сенсами — від ейфорії перших років до болю війни та усвідомлення справжньої ціни свободи.

У серпні 1991-го, після провалу путчу в Москві, український парламент не став чекати. 24-го числа 346 депутатів проголосували за незалежність, а вже 1 грудня відбувся всенародний референдум. У Сумах тоді працювали дві районні комісії — Зарічна та Ковпаківська. За їхніми протоколами, понад 171 тисяча містян (93,5% учасників голосування) відповіли «Так, підтверджую». У Зарічному районі «за» були 82 099 людей, у Ковпаківському — 89 178.

Сум'янка Лариса, яка тоді працювала вчителькою історії, згадує: люди не зовсім розуміли, навіщо йти на референдум після серпневого рішення, але на вибори президента йшли масово. «Ніхто не задумувався, як усе зміниться, що розірвуть зв'язки з країнами СРСР. Чекали, чим закінчиться історія з гекачепістами і яке буде майбутнє».

2004 рік зустрів сум'ян теплим вихідним. На площі Незалежності зібралися місцева влада — голова ОДА Володимир Щербань, міський голова Володимир Омельченко та почесний громадянин Михайло Лушпа. Після офіційної частини центр міста перетворився на розважальний майданчик: у сквері «Дружба» та біля пам'ятника Шевченку виступали колективи, працювали фонтани, а в парку «Казка» дітей чекали конкурси. Тодішні опитування фіксували оптимізм: люди раділи оновленню міста, висловлювали сподівання на покращення життя. «Для кожної держави це найсвятіший день, бо що найдорожче для людини — це воля та свобода», — казали містяни.

2014-й додав драйву. Ультрас сумського «Сум» та харківського «Металіста» влаштували марш «За єдність» до стадіону перед матчем. Кілька сотень фанатів із фаєрами та прапорами скандували патріотичні кричалки. Паралельно в центрі тисячі людей у вишиванках вишикувалися у форму живої карти України та разом заспівали гімн. «Ми хочемо показати всьому світу, що фанати єдині, навіть з усіма розбіжностями — ми маємо єдність», — пояснювали учасники.

Наступного року свято почалося з вшанування полеглих на Алеї Слави. На Соборній розгорнувся ярмарок народної творчості, біля Альтанки дегустували сало та ковбаси. У Тростянці в «Круглому дворі» зібрався фестиваль «Схід-Рок» із гуртами ВВ, The Hardkiss та «Фіолет», а в Лебедині на етно-рок концерті звучали «Тарута», «ДримбаДаДзига» та Антін Мухарський. Поруч із музикою — молитва за Героїв Небесної Сотні та загиблих в АТО. «Ми здобули ідею національної єдності, але багато синів наших втратили», — зізнавалися сум'яни.

У 2017-му, попри дощ, центром пройшов Парад вишиванок. У середмісті працював інтерактивний музей АТО з підписаними бійцями прапорами та гільзами, а всі охочі плели маскувальні сітки. Кульмінацією стало розгортання найбільшого в Україні стяга розміром 60 на 40 метрів біля «Мануфактури». Наступного року о дев'ятій ранку містяни зібралися біля скверу Героїв Небесної Сотні, а потім на Алеї Слави — помолитися за полеглих. «Це день, який нагадує нам про те, що його нема. Я розумію, що він загинув за Україну, але сьогодні ще рано це святкувати, бо в Україні йде війна», — говорила дружина загиблого воїна.

2023-й, другий рік повномасштабного вторгнення, приніс у Суми мурал із двома синицями біля прапора на стіні торговельного центру — робота художника Єгора Авдєєнка. У краєзнавчому музеї відкрили виставку про становлення української державності: від будівельного каменю з тризубом, якому 800 років, до плаката «Суми вистоять!». «Тільки зараз ми максимально розуміємо ціну свободи, коли гинуть найкращі сини і доньки нашої держави», — ділилися відвідувачі.

Сьогодні, на 35-ту річницю, Суми — прифронтове місто. Молодь розповідає про втрати та службу. Єгор, якому 18, втратив батька, що пішов добровольцем у «Кракен»: «Наше життя розділилось на до та після». Юлія, 20 років, каже: «Мій дім стає фронтом, але тримається». Ілля, який служить, зізнається: «Борючись за незалежність держави, ти втрачаєш свою особисту незалежність. Але, мабуть, це та ціна, яку варто заплатити». А Вікторія, 42 роки, найгостріше відчуває ціну свободи в кількості прапорів на Алеях Слави.

Незалежність для сум'ян сьогодні — це відповідальність, пам'ять і щоденний вибір залишатися людьми. Це триматися, навіть коли важко, і вірити, навіть коли страшно.

Читайте також