«До Миколки ходимо на могилу, а Дмитра чекаємо»: історія родини з Буковини

Подружжя Юрія та Надії Шкеулів із села Яблуниця, що на Буковині, переживає подвійне горе: старшого сина Миколу вони поховали, а про молодшого Дмитра досі нічого не знають.

Миколі було 32 роки. Він служив у 33-й механізованій бригаді та загинув біля Покровська на Донеччині. У лютому 2025 року родині повідомили, що чоловік зник безвісти, а вже за кілька місяців, у червні, прийшла звістка про загибель. Тіло ідентифікували за ДНК-експертизою, тож рідні змогли попрощатися з Миколою лише через півтора року після його зникнення.

«У червні дали звістку, що він загинув. Привезли, й ми поховали», — розповідає батько Юрій Шкеул.

Хрещена мати та сусідка родини Надія Дмитроняк зізнається: тепер рідні можуть приходити до могили, і це хоч трохи полегшує біль.

«Ну, слава Богу, що хоч Колю привезли, що вже упокоєна душа. Хоча це невимовний біль і незагоєна рана», — каже жінка.

Микола не мав власної сім'ї, жив із батьками в Яблуниці та був для них опорою. А от молодший син Дмитро, якому 28 років, мешкав у Чернівцях із дружиною та трирічним сином. Він служив у 42-й механізованій бригаді. За рік до загибелі Миколи Дмитро зник безвісти під час боїв на Харківщині. І відтоді про нього немає жодної звістки.

«Може Дмитро в полоні. Ми не знаємо, де він може бути. А може, не дай Боже, загинув. А може… Ніхто нічого не знає, лише один Бог знає», — ділиться болем мати Надія Шкеул.

Батько Юрій не виключає жодного з варіантів, але продовжує сподіватися на краще.

«Це вже два роки минуло, як Дмитра немає. Таке, що всі дії з голови не виключаються. Хоч у Росії він десь, та бідує, бо там також, як кажуть, полон — це не відпочинок», — каже чоловік.

Сусідка Людмила Пилипюк розповідає, що вся родина живе надією на повернення Дмитра.

«І надія в нас є, що Дмитрик повернеться. Всі ми чекаємо на нього, молимося за нього. До Миколки ходимо на могилу, розказуємо йому все, що є вдома, як живемо з ним», — зазначає жінка.

Зараз подружжя Шкеулів доглядає могилу старшого сина, розповідаючи йому про щоденні справи, але головною метою для них залишається пошук Дмитра. Вони мріють або попрощатися з ним, як із Миколою, або зустріти його живим із полону.