Фельдшер із 25-річним стажем рятує побратимів на фронті

До великої війни єдиним військовим досвідом Віктора була строкова служба ще за радянських часів. Усе своє професійне життя він присвятив медицині: чверть століття працював фельдшером екстреної допомоги в Тернополі.

Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, чоловік не вагався ані хвилини. «Захист Вітчизни. Дуже негативно поставився до того, що наш колишній „братній народ“ посягнув на наш суверенітет. Своїм обов'язком вважав стати на захист і об'єднатися з усіма, щоб дати гідний відпір», — згадує сержант.

На другий день великої війни Віктор прийшов до військкомату, пройшов медкомісію і того ж вечора вже був у своєму підрозділі. Спочатку він служив бойовим медиком роти вогневої підтримки, а згодом став фельдшером медичного пункту 3-го батальйону.

За цей час військовий побував на Донеччині, Куп'янському, Сумському, Харківському та Покровському напрямках. Він переконаний, що багаторічна робота на «швидкій» стала йому в пригоді. «Мені не було важко проходити моральні пороги, адже на „швидкій“ за 25 років я побував у різних ситуаціях. У військовій медицині сфера навіть більш вузькопрофільна — в основному травми та поранення», — пояснює Віктор.

Разом із тим бойовий медик виконує не лише лікарські обов'язки. «Виконуєш усі ті самі обов'язки, що й звичайний стрілець, але крім того маєш додатковий рюкзак медика. Так само заходиш на бойові чергування і в разі потреби надаєш допомогу», — розповідає сержант.

За чотири роки війни суттєво змінилися й умови евакуації поранених. Якщо у 2022-му чекали темної пори доби, щоб вивезти бійців, то тепер небо вдень і вночі контролюють ворожі дрони. «Ворог так само переймає наш досвід. Основна проблема — це доставити пораненого до медиків. Але люди в процесі війни здобули медичний досвід і самі навчилися надавати собі першу допомогу та чекати на евакуацію», — ділиться Віктор.

Незважаючи на труднощі, підрозділу вдалося врятувати життя багатьом військовим. Удома на захисника чекають дружина, донька, двоє онучок, зять, брат і батьки. Найбільшою підтримкою для нього залишаються дружина та донька.

«Мрію присвятити життя онукам. Дуже шкодую, що коли пішов на війну, вони були ще зовсім маленькими, а за ці роки вже виросли — багато спілкування втрачено. Думаю тепер надолужити», — каже Віктор.

Сержарт жартує: «У 2022 році я сказав побратимам: 23 вересня 2026 року мені виповниться 60 років, я звільняюся за віком. І щоб нікому не було образливо, до цього дня війна має закінчитися, аби ми всі повернулися до своїх родин».