Бойовий медик "Котик": "Мені пробило груди, а тепер я рятую інших"
Від зварювальника до санітара-інструктора. Дмитро з позивним «Котик» пройшов шлях від пораненого бійця до того, хто сам вивозить побратимів з передової. Його історія — про силу волі, страх, який вдалося подолати, і про те, як навіть важке поранення може стати поштовхом до нового покликання.
Дмитро — бойовий медик 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. До повномасштабного вторгнення він працював зварювальником на Полтавщині. У січні 2023 року отримав повістку. Її приніс… хрещеник матері, який тоді служив у ТЦК.
«Чесний і принциповий хлопець, — з усмішкою згадує Дмитро. — Вручав повістки всім військовозобов’язаним, незалежно від того, родич ти йому чи ні». До речі, сам хрещеник не всидів у тилу — перевівся в бойовий підрозділ.
Спершу Дмитро служив у взводі технічного забезпечення 32-ї окремої механізованої бригади. Там став у пригоді його цивільний досвід роботи з металом. А з 2024 року він уже в 57-й бригаді — спочатку в бойовій роті.
Під час одного зі штурмів Дмитро дістав важке поранення. «На тому штурмі ми працювали трійкою. І повернулися з бою всі троє. Але кожному дісталося… Мені грудну клітку пробило осколком», — розповідає він.
Від позицій до точки евакуації було близько трьох кілометрів. Але через пневмоторакс (ускладнення дихання через поранення грудей) Дмитру здавалося, що він пройшов усі десять. «Підіймав себе силою волі та змушував рухатися далі. Побратим каже: “Котику, там трішки залишилося!”. Потім виявилося, що то було зовсім не трішки…»
Коли бойовий медик зняв з нього бронік, усі побачили немалу дірку в грудях. Її заклеїли оклюзійною наліпкою, спустивши зайве повітря. Стало легше дихати. І тоді Дмитро попросив: «Сфоткайте мене з цією діркою і наліпкою, будь ласка. Мені дуже потрібна така фотка на пам’ять!» — але евакуаційна група лише відмахнулася.
Саме той випадок змінив його життя. «Можна сказати, той факт, що бойові медики врятували моє життя, мотивував мене розвиватися і стати таким, як вони», — каже Дмитро. Після реабілітації його відправили на курси бойового медика. Отримавши сертифікат, він почав рятувати інших.
«Мені дякують за порятунок, як я дякував колись. І тепер вже я відмахуюся від всяких безглуздих побажань, на кшталт влаштувати фотосесію з ранами», — усміхається він.
Найскладніші ситуації найбільше запам’ятовуються. Восени 2025-го під Вовчанськом Дмитро чергував на позиції з побратимом. Після потужного обстрілу той отримав множинні поранення — перебита рука, посічені ноги. Аптечку засипало землею. Дмитро, сам маючи легке осколкове поранення, витратив на побратима власні запаси: турнікет, гемостатичні бинти, бандажі. Своє поранення просто заклеїв оклюзійкою.
«Коли настає небезпечний момент — наш мозок наче перемикається в інший режим. Тобі ніби ще страшно, але вже не настільки, щоб це заважало діяти», — пояснює Дмитро.
Війна змінюється. Через величезну кількість дронів евакуація стала ще небезпечнішою. Якось Дмитро з фельдшером їхали забирати пораненого майже поночі. Їх засікла ворожа FPV-шка з нічним баченням. Фельдшер крикнув: «Давай в кювет!» — і Дмитро зміг викрутити кермо. Дрон пролетів над вухом і влетів у гілля. Врятувала швидкість і маневреність.
Дмитро каже, що головна якість бойового медика — уважність до деталей. «Поранений тобі розповідає й показує, що в нього болить. Але треба все побачити і перевірити самому, щоб не пропустити найбільш критичних поранень».
Побратими за медичною службою стали для нього другою родиною. На минулій локації вони разом збудували підземну інфраструктуру: спальню, кухню, навіть туалет. «Те, що ми закопали все під землю, врятувало нам життя», — зізнається Дмитро.
На нього вдома чекає родина. Мріє приділяти більше часу дитині, коханій, усім близьким. Планує зайнятися фермерством на Полтавщині. Але війна ще триває, тому Дмитро відпрацьовує кілька варіантів. Нещодавно подав документи на вступ до медичного університету — навчатиметься на парамедика.
Його позивний «Котик» з’явився завдяки доньці. Коли він ішов на війну, дівчинка подарувала йому мініатюрну іграшку у формі кота. Тепер це талісман, який Дмитро постійно носить на броніку. «Він мене оберігає від усього лихого. І тепер майже ніхто у війську не знає мене за іменем-прізвищем. Для всіх я — Котик».
