Родинне ремесло каменяра з Демні: скульптури, реставрація та спадщина

У селі Демня, що на Львівщині, каменярство — це давній місцевий промисел. На сільському цвинтарі збереглися десятки скульптур, вирізьблених вручну з місцевого каменю. Скульптор Іван Одноріг не лише продовжує це ремесло, а й займається реставрацією архітектурних пам'яток.

Перші уроки роботи з каменем Іван отримав від батька ще у 9–10 років. Тоді йому довелося освоювати найпростіше і водночас найважче — вміння робити ідеально рівну площину на кам'яному блоці. Свою першу повноцінну копію скульптури він створив на першому чи другому курсі коледжу, працюючи над нею вечорами понад два місяці.

«Дипломований я тільки один. Дід працював у камені, батько теж займався каменем, але вже скульптуру закінчував я», — розповідає майстер.

Іван навчався у фахівця Кріса Кліра та брав участь у відновленні багатьох архітектурних пам'яток Львова. Він реставрував кам'яні елементи готелю «Цитадель Інн», а під час повномасштабної війни працював на так званій «Квадратній цитаделі». Також скульптор відновлював роботи у центрі Львова.

«Нептуну на площі Ринок свого часу я теж руку реставрував. Її хтось відламав, то я її клеїв та відновлював. Скульптури на площі Ринок у Львові — теж із місцевого каменю», — каже чоловік.

Серед власних робіт майстер виокремлює Хресну дорогу, встановлену в селі Добряни поблизу Стрия. Крім того, Іван декілька місяців працював над реставрацією костелу в рідній Демні, де зараз діє культурний простір. Цю роботу він виконав безкоштовно, бо не міг пройти повз, адже інакше пам'ятка була б втрачена.

Мати Івана, Надія, розповідає, що колись її родина володіла часткою кар'єру, звідки беруть камінь для скульптур. Демнянський вапняк називали «дзік» (дикий) — він дуже твердий, тому з нього значно важче вирізати скульптури, ніж із м'якших порід. За словами жінки, віконні прорізи та складне оздоблення для костелу Ольги і Єлизавети у Львові зроблені саме з цього каменю.

За радянських часів кар'єр націоналізували та передали колгоспу, а згодом він занепав. Роботу відновив чоловік Надії, Степан, який розчистив територію за допомогою важкої техніки. Він, не будучи місцевим, опанував ремесло, вивчив технологію обробки каменю та почав самостійно виготовляти пам'ятники й хрести. Одна з його робіт — кам'яна «книга» біля місцевої школи. Також Степан виготовив верстові круги, один із яких встановлено у селі Моринці, де народився Тарас Шевченко, другий — у Києві, ще три — у Львові, Трускавці та в самій Демні.

Майстерня Івана розташована біля кар'єру. Працює скульптор здебільшого з місцевим демнянським вапняком, який вважає довговічним. На підтвердження він згадує пам'ятник на місцевому цвинтарі, датований 1680 роком.

Перед початком роботи над скульптурою Іван перевіряє камінь на наявність «льосу» — мікротріщини або м'якого внутрішнього прошарку. Якщо такий прошарок потрапить у виріб, під час морозу скульптура може тріснути зсередини. Сучасний спосіб перевірки простий: надрізи болгаркою з двох боків поливають водою, і якщо прошарок є, вода його показує.

Окрім класичних скульптур, у майстерні виготовляють каміни, фонтани та архітектурні елементи. Спочатку розробляють індивідуальне креслення, узгоджують проєкт із замовником і лише тоді беруться за камінь. Замовлень, за словами Івана, завжди вистачає.

Поруч із майстром часто працює його шестирічний син Іван, який цікавиться скульптурою та намагається повторювати рухи батька. Хлопчик уже допомагав татові під час реставрації костелу в Демні. Сам Іван не впевнений, чи хотів би, аби син обрав такий самий шлях, хоча сучасні верстати значно полегшили працю каменярів.

Мрія скульптора — відновити скульптури на старому місцевому цвинтарі, який називають «малим Личаковом». Там збереглися роботи давніх місцевих каменярів, але деякі пам'ятки перебувають у критичному стані.

«Якщо буде ініціатор і хтось підключиться, я з радістю долучуся. Маю знання після школи реставрації каменю. Щось можна відновити, а щось хоча б законсервувати, аби зберегти спадщину наших дідів та прадідів», — зазначає реставратор.