Із Донеччини в Карпати: історія музиканта Андрія Бойка

Андрій Бойко народився в Донецьку, а дитинство провів у селищі Шевченко поблизу Добропілля. Там, за його словами, жило максимум сто людей, але атмосфера була по-справжньому родинною.

«Це таке повноцінне українське селище. Природа дуже потужна. Народні масові гуляння, дискотеки — і в цьому весь дух якоїсь великої сім’ї», — згадує Андрій.

Саме там він полюбив природу, і це почуття лишилося з ним на все життя. Після школи Андрій вступив до краматорської академії на архітектора, але вже за рік зрозумів, що це не його шлях. Він переїхав до Києва, де здобув освіту реабілітолога в Університеті «Україна».

«Я не відразу Київ обрав, тому що дуже любив свій край. І для мене велике місто було таке, зі скрежетом на душі — уявляти не хотілося навіть. Але все ж вирішив, що це дає можливості для розвитку», — розповідає він.

Музика в житті Андрія з’явилася завдяки шкільному вчителеві. Той помітив, що хлопець інтуїтивно тримає ритм, і порадив спробувати музичну школу. Того ж дня Андрій із другом записався до школи в сусідньому селі Водяне. Спочатку грав на сопілці, потім мав перейти на саксофон. Уже в другому класі він виконував твори четвертого класу, зокрема «Одинокого пастуха».

Згодом Андрій захопився рукопашним боєм і полишив музичну школу, але музика не зникла з його життя. Він самостійно опанував гітару, переглядаючи відео в інтернеті, а в студентські роки навіть заробляв вуличною грою.

До духовних практик Андрій прийшов у 2018 році, коли знайомий познайомив його з медитаціями та чайними церемоніями. Відтоді щодня він починає з чайної медитації. У його житті з’явилася дримба — інструмент, який завжди можна взяти в похід.

«Це шаманський підхід до гри — вхід у ритмічне дихання, ритмічне колихання простору. Тіло резонує з цим маленьким інструментом і дає сильніший звук. Під час цієї практики завжди відкривається щось нове», — пояснює музикант.

На Драгобрат Андрій уперше приїхав восени 2020 року на ретрит. Місце одразу відгукнулося в серці, і вже 2021 року він вирішив лишитися тут. Разом із однодумцями він проводить йога-терапію, медитації, динамічні чайні церемонії, організовує походи в гори та співи біля вогнища.

Чайні церемонії можуть тривати від сорока хвилин до двох годин. Андрій розповідає, що за цей час той самий чай заварюють до восьми разів, і головне — не напій, а повне занурення у власні відчуття.

Попри життя в Карпатах, Андрій не забуває про Донеччину. Він вірить, що колись повернеться додому, щоб побути в атмосфері, яку пам’ятає з дитинства.

«Рідний край — це рідний край, це сила, домівка. Де б ти не був, твої корені залишаються там, де ти виріс. Там твої спогади й опора», — каже він.

«Просто уявити себе вдома — вже заряджає. Згадати те повітря, спів пташок, тишу. Саме там мені з дитинства прищепили любов до природи», — додає Андрій.