Мавка з Донецька: мисткиня й військовослужбовиця про дім, армію та мрію повернутися

Анна Вахрамеєва — донеччанка, мисткиня та військовослужбовиця. Вона народилася у 1991 році, тож жартує: скільки їй років, стільки й незалежності України. Цей збіг вона вважає сакральним, адже саме на її покоління випало по-справжньому відновлювати державу й виправляти помилки попередників.

Дитинство Анни минуло в Донецьку, де українська школа була лише одна, та й та — далеко від дому. Родина жила бідно, тому дівчинка навчалася в російськомовному середовищі. У 2004 році, під час Помаранчевої революції, батьки намагалися відгородити її від політики, тож новини вона підслуховувала біля радіоприймача. Її переживання тоді не поділяли однокласники, тож вона мовчала.

Війна увірвалася в її життя у 2014-му. Спочатку було відчуття, що все владнається, але коли Гіркін захопив Слов'янськ, Анна зрозуміла: все. Того дня вона поверталася з Дніпра, мама повідомила про «зелених чоловічків», а хлопець-військовий заспокоював: «Це бандити, ніхто вас не віддасть». Утім, уже в травні вибухи біля Донецького аеропорту розвіяли останні ілюзії.

Анна бачила, як росіяни приїжджали в Донецьк, прикидаючись місцевими. Вони не знали, де площа Леніна, і спалили прапор ФК «Шахтар», переплутавши його з прапором «Правого сектору». Для неї це стало доказом: ці люди прийшли не захищати місто, вони його взагалі не знали.

У червні 2016-го Анна виїхала з окупованого Донецька. Потрібно було писати дисертацію, а матеріали зберігалися в архівах Києва. Великий пласт картин, створених у 2014–2016 роках, вона зашила в дно сумки й заховала під речами. Пощастило: перевіряли супутника, а її сумку не знайшли. Ті роботи вона дарувала військовим на блокпостах, щоб показати: Донецьк їх чекає, там є люди, які вірять в Україну.

Малювання для Анни — спосіб виписати біль. Вона самоучка, не любить реалізм, а її сюжети народжуються з переживань. Так, після збитого під Луганськом літака, де загинули 49 людей, вона довго шукала образ: спочатку дівчина з беретами й голубами, потім — літак із номером на крилі, а голуби лишилися. Ця картина стала її способом сказати про трагедію.

Волонтерство почалося з розпису футболок. У 2022 році Анна познайомилася з майстринею, яка переносила її картини на одяг. Найулюбленіша — «Сонях», який вона навіть витатуювала. Гроші з продажу йшли на ЗСУ: купували паливо, допомагали пораненим дістатися реабілітаційних центрів. Пізніше були ярмарки, де Анна просто неба розписувала гільзи.

До 2024 року вона працювала в Національному музеї декоративного мистецтва, але відчула, що може більше. У 2022-му її не пускали навіть на поріг військкомату, у тероборону не взяли. Та вона наполегливо шукала місце, де зможе служити, і знайшла. Позивний «Мавка» з'явився через зелене волосся та мультфільм, але для Анни це глибше: «Мавки — померлі дівчата, але вдруге вже не помреш». Вона каже, що вже все втратила, тож боятися нема чого.

Нині Анна служить за контрактом і планує перепідписувати його, поки триває війна. Її мрія — повернути Донецьк. Вона хоче зайти туди не просто як людина, що повернулася додому, а як та, що зробила все можливе для цього. «Я хочу повернути Донецьк. І, якщо буде можливість, хочу зайти туди вже не просто як людина, яка повернулася додому. Я хочу зайти туди як людина, яка зробила все, що могла, щоб це сталося».