«Історія — це перш за все про людей»: у Києві показали фільм про українців на фронтах Другої світової

Показ влаштували 9 вересня. Фільм презентувала ДП «Мультимедійна платформа іномовлення України». Стрічка розповідає про українців, які воювали проти нацизму в різних країнах, арміях і рухах опору, а їхні історії роками розчинялися в чужих наративах — «радянські солдати», «російські визволителі», «військовополонені», «остарбайтери». Автори намагаються повернути цим людям імена та українську ідентичність, а разом із ними — український голос у європейській пам'яті про Другу світову.

Перед переглядом генеральна директорка ДП «Мультимедійна платформа іномовлення України», креативна продюсерка фільму Юлія Бін сказала: «Ми робили це в першу чергу заради справедливості. Люди, про яких ми говоримо у цьому фільмі, вже не можуть постояти за себе і говорити від свого імені. Тому це маємо робити ми, їхні нащадки. І саме це ми зробили».

Заступник генерального директора музею Дмитро Гайнетдінов назвав стрічку прямим кроком до переосмислення Другої світової війни. За його словами, українська історія довго перебувала в полоні радянських і російських міфів, а після початку повномасштабного вторгнення світ побачив їхню брехливість. «Але факт залишається фактом: 8 мільйонів українців воювали проти нацизму, — наголосив він. — Ми як музей хочемо донести і до нашого суспільства, і до всього світу простий меседж: українці як народ, який пройшов через цю війну, мають право на свою частку в цій перемозі Об'єднаних Націй».

Один із героїв і консультантів фільму — педагог, доктор філософії Юрій Клімчук. Він приїхав на презентацію зі своїм учнем Северином, який теж брав участь у зйомках. Клімчук зауважив, що на екрані — лише частина внеску українців у ту війну: «Коли ви будете дивитися історії людей, про яких сьогодні буде йтися, треба розуміти: таких історій є тисячі». Він додав, що на прикладі їхніх подвигів, адже багато хто з них загинув, українці сьогодні можуть набиратися патріотизму й продовжувати боротьбу з ворогом.

Підтвердженням цих слів стала історія, з якою Клімчук зіткнувся особисто на одному з кладовищ французького Ліона. Йдеться про учасника французького Руху опору, вихідця з України Георгія Вікторова. Він загинув, а в 1980-х на його могилу приїздили дружина і донька — їх удостоїли почесної медалі за участь у Русі опору, а сам Вікторов став почесним громадянином міста. «А сьогодні я цієї могили не знайшов. У базі кладовища це прізвище є, є хрест, але на тому місці, де вказано його прізвище і номер хреста, зазначене зовсім інше прізвище — поляка. І працівники музею починають свою роботу знову: де ж подівся наш герой?» — розповів він.

Назва фільму, за словами Клімчука, символічна: «Каміння багато, і, зібравши його, ми зможемо будувати таку історичну стіну, об яку “русский мір” спіткнеться і, я думаю, десь задумається над тим, що він неправий».

Режисер Андрій Ступак поділився, як змінювалося бачення авторів під час роботи. Спочатку, каже, історія Другої світової уявлялася через документи, архіви й цифри, а матеріалу виявилося безмежно багато. «Але в якийсь момент на нашому шляху трапилися люди, які стали своєрідними провідниками і дали нам усвідомлення, що історія — це не про архіви і цифри. Не лише про факти. Це перш за все про людей», — сказав режисер. За його словами, робота над фільмом загалом тривала близько семи місяців, а експедиційні зйомки — близько місяця.

Авторка сценарію та редакторка Анастасія Квітка-Ступак розповіла, що задум повернути українські імена й протистояти російській пропаганді був закладений від самого початку. Несподіванкою стало те, що боротьба за історичну пам'ять точиться і в самій Європі, на рівні могил. «Для нас це було і шоком, і відкриттям», — зізналася вона.

Ідея фільму виникла у Юлії Бін під час перегляду документальної стрічки на ютуб-каналі «Суспільне Документалістика», де кілька хвилин було присвячено тому, як українців укорінюють у світовій пам'яті як колаборантів. «Я прямо пам'ятаю, як мене це обурило. Я прийшла на роботу, і ми почали про це говорити. Я сказала: “Слухайте, кому, як не нам, тим, хто розповсюджує інформацію про Україну, про українців у світових медіа, показати, що це неправда?”» — пригадує вона. Після перегляду продюсерка зазначила, що фільм є частиною ширшої роботи з деконструкції російських історичних міфів.

У стрічці зібрано історії українців, які боролися з нацизмом у Русі опору Італії та Франції, в лавах Іноземного легіону французької армії, а також тих, кого вивезли на примусові роботи. Серед них — Георгій Ліпницький, Микола Буянов, Василь Порик, Олександр Накорчемний, Петро Білобран. Через родинні спогади, архівні фото й документи, музейні колекції та дослідження в Італії, Франції й Україні автори відновлюють їхню українську ідентичність.

Фільм знято як урок історії для учнів однієї зі шкіл на Хмельниччині, який проводить Юрій Клімчук. Понад десять років він повертає пам'ять про українців, які воювали в європейському Русі опору. Завершує стрічку розповідь про бійця Інтернаціонального легіону ЗСУ, француза Андреаса Галлоцці, який загинув у лютому 2023 року на сході України у 22 роки. Глядачі знайомляться з його мамою Едіт Галлоцці, чують її спогади про сина та рядки з його останнього листа, який мати вперше прочитала вже після його загибелі.

Після перегляду глядачі поспілкувалися з командою. На запитання, що стало найбільшим шоком під час роботи з архівами, Юрій Клімчук відповів: «Коли я розпочинав свою роботу, це перш за все було усвідомлення того, як історія використана і яке завдання сьогодення: її повернути, вписати і зберегти. І цей фільм уже є частиною цього повернення».

«Час збирати каміння» — початок великого документального проєкту, який став одним із переможців ініціативи Президента України Володимира Зеленського «Тисячовесна». Наступні епізоди присвятять долям українців у Норвегії, Польщі, Чехії та Німеччині. Команда хоче зробити фільм доступним для широкої аудиторії: обговорюють можливість показу на міжнародних фестивалях, а згодом — на власній платформі.