Межирів на Вінниччині: містечко із замком і магдебурзьким правом, яке зупинила залізниця

У Межирові на Вінниччині нині мешкає трохи більше 300 людей. Тут уже немає школи й автобусного сполучення, майже не лишилося міської інфраструктури. Та в центрі та на околицях досі стоять пам'ятки, які розповідають про зовсім інше минуле цього поселення.

Перші згадки про Межирів сягають XVI століття. Свого часу він належав королеві Боні Сфорці, яка спорудила тут замок. А 1591 року король Сигізмунд III Ваза надав поселенню магдебурзьке право. Це був період найбільшого піднесення Межирова. Місто пережило татарський напад 1612 року, після чого його відбудовували нові власники.

Упродовж XVII століття Межирів не раз переходив з рук у руки — ним володіли козаки, поляки та турки. 1659 року Барське староство разом із Межировом передали у довічне володіння гетьману Івану Виговському. Згодом маєток опинився у власності князя Домініка Любомирського, а далі ним володіли представники кількох відомих шляхетських родин.

Особливого розквіту містечко досягло за Анджея Орловського, який придбав його 1784 року за 700 тисяч злотих. За нього тут з'явилися палац, папірня та гуральня — щоправда, до наших днів вони не збереглися. Зате залишився Вознесенський костел, збудований Орловським власним коштом 1794 року. Свого часу парафія була великою: на початку XX століття вона налічувала понад 1400 прихожан із навколишніх сіл. Богослужіння тут тривали до 1945 року, а потім будівлю використовували як зерносховище. Тепер храм стоїть занедбаний: даху немає, частина конструкцій зруйнована, хоча місцями ще збереглася ліпнина.

Ще одна пам'ятка заховалася неподалік, у заростях біля ставка. Це залишки синагоги. На початку XX століття в Межирові проживала численна єврейська громада: 1934 року тут було близько 400 євреїв — приблизно третина населення поселення. Поруч досі стоїть будинок раввіна.

Історичний центр доповнює Олександро-Невська православна церква, зведена у другій половині XIX століття. Дослідники наводять різні дати її спорудження — 1853–1869 роки. А за межами села є ще одна незвична пам'ятка — залишки двох печей для випалювання вапна. Вапняк був місцевим ресурсом, і виробництво вапна свого часу приносило власникам прибуток.

Та найбільша загадка Межирова — не лише те, як збереглися його пам'ятки, а й те, чому поселення втратило своє значення. Одним із переломних моментів стали 1860-ті роки, коли почався активний розвиток залізниці. Нову лінію Київ — Балта проклали неподалік Великих і Малих Жмеринок, і навколо залізничної станції поступово почала розростатися Жмеринка. Залізниця дала поштовх її розвитку, тоді як Межирів залишився осторонь нового транспортного маршруту. Так містечко, яке мало замок, магдебурзьке право, торговельне значення та заможних власників, поступово втрачало людей і статус. Ще до 1934 року Межирів залишався районним центром, а сьогодні це невелике село, де серед сучасних будинків та заростей можна знайти руїни, які нагадують про його зовсім іншу історію.

І саме ці залишки — костел, синагога, православна церква та печі для випалювання вапна — могли б стати основою для туристичного маршруту, якби пам'ятки вдалося зберегти.