На Чернігівщині зберігся фільварок XVIII століття: історія однієї будівлі в Бужанці

Про це розповідає викладач кафедри історії України Сумського державного університету Євген Осадчий. За його словами, будівля в Бужанці — це фільварок, тобто центр економії на Лівобережжі часів Козацької доби. Саме явище фільварків зародилося в Речі Посполитій та на заході України ще в XVII столітті, а на Лівобережжі такі господарства з'явилися вже у XVIII столітті.

Споруду згадано в «Описі Новгород-Сіверського намісництва» кінця XVIII століття. «Сюди приходили селяни, і ці селяни працювали на якихось роботах. Тобто тут їм давали роботу, і вони розходилися. І чітко написано, що над дорогою на бугрі стоїть будинок. І це називається хутір Фільварок», — розповідає історик. Назва «фільварок», за його словами, прямо вказує на те, що це була саме економія. Належала вона Рум'янцеву-Задунайському, який мав палац у Вишеньках.

Нині це, за словами Євгена Осадчого, єдиний фільварок в області, що зберігся у такому стані. Імовірно, не лише на Чернігівщині. «У нас на території і Чернігівщини, і Слобожанщини таких будинків немає взагалі більше. Може, вони є, але про них ніхто не знає», — каже науковець. За стилем планування будівля нагадує Покорщину, проте там мешкав поміщик, а у фільварку жив управитель. Поміщиків тут не було — вони оселилися вже у XX столітті, а за радянських часів у будинку жив якийсь представник із Ленінграда. Коли історик розповів про знахідку на конференції у Львові, там дуже зацікавилися, адже на заході України фільварки зникають уже в XVII столітті.

Зі зміною власників споруду поступово добудовували. Тепер вона поділена на дві частини: з одного боку жив управитель, з іншого був основний вхід до канцелярії. Усередині, припускає історик, збереглося старе планування. «Піч XVIII століття. Може, саме початок XIX — вона зроблена з цегли, обмазана глиною. Тут ще були якісь візерунки, але їх вже замазали», — розповідає він.

Про те, що в селі є будівля з історією, Євген Осадчий дізнався випадково. Минулого року він разом з археологами працював на розкопках палеонтологічної стоянки в цьому селі й побачив здалеку дві сині ялини. «І стало нам цікаво — що ж це, адже такі ялинки саджають тільки біля якихось установ. Місцеві кажуть, що садиба, садиба. Але що за садиба? Ми вирішили сходити подивитися», — пригадує він.

Будівля стоїть на горі, відокремлена від села. Колись з її балкона відкривався вид на церкву, тепер за хащами її не видно. Під горою живе Олександр Андрєєв, у якого зберігся знімок рідних, зроблений на тлі садиби її колишнім власником на початку XX століття. «Моя прабабка Устя, мати мого діда. Він сфотографував. Баба моя з 1915 року, а дід з 1909 року», — показує він.

На думку Євгена Осадчого, якби будівля отримала статус щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, був би шанс її зберегти. «По-перше, реставрація проводиться за проєктом, а не просто як захотів і підмазав. Статус пам'ятки або об'єкта дає можливість включити цей об'єкт до якихось списків на реставрацію, на підтримку держави», — пояснює історик. Крім того, споруду можна було б внести до туристичного маршруту, який проходить через Мезинський національний природний парк. «Поки що будівля не потребує якихось величезних фінансів: перекрити треба дах. Можна зробити якийсь культурний простір, зробити нормальний підхід і все. Особливо для людей, які цікавляться історією. От де вони можуть побачити економію або фільварок XVIII століття? Тільки на картинках, в Польщі і все», — підсумовує він.

Поки що фільварок у Бужанці стоїть тихо на своїй горі — з дахом, який потребує лагодження, і стінами, що пам'ятають управителя, канцелярію й селян, які приходили сюди по роботу. Ця будівля — рідкісний свідок того, як жила економія XVIII століття, і водночас нагадування про те, що спадщина часто зберігається не в музеях, а просто неба, чекаючи на увагу.