Два свідчення віри: кого вшановує церква 20 вересня

У церковному календарі 20 вересня поєднуються дві пам'яті — благовірного князя Михаїла Чернігівського та його боярина Феодора, а також великомученика Євстафія Плакиди з дружиною й синами. У народі цей день здавна звали Остапом-вітряком.

Історія Євстафія сягає I–II століть. Він був уславленим римським воєначальником, поки одного разу на полюванні між рогами оленя йому не відкрився образ Христа. Ця зустріч змінила все: разом із дружиною Феопістією та синами Агапієм і Феопістом він прийняв хрещення. Далі родину чекали тяжкі випробування — втрата майна, розлука, рабство. Та через роки за чудесних обставин вони знову були разом. А коли імператор наказав принести жертву язичницьким богам, уся сім'я відмовилася і прийняла смерть у мідному бику. Для церкви це взірець вірності Богові та одне одному.

Зовсім інша доба — XIII століття. Князь Михаїл Чернігівський та його боярин Феодор загинули мученицьки у 1246 році. Після монгольської навали хан Батий вимагав від руських князів поклонитися ідолам — вогню й сонцю. Михайло відмовився рішуче: як християнин він може схилитися лише перед Богом і готовий радше померти, ніж відступити від віри. Феодор не полишив свого князя і прийняв страту разом із ним у ханській ставці. Церква шанує обох як мучеників-сповідників — не лише за страждання, а й за незламність духу перед завойовниками.

У молитвах цього дня звучать слова, звернені до обох пар святих. Мученикам Михаїлу та Феодору моляться: «Життя ваше мученицьки закінчивши, сповідниками Православ'я ви явилися, очистивши себе від ідольських поклонінь відмовою скоритися хану. Тому, святий княже Михаїле та преславний Феодоре, моліть Христа Бога за душі наші». А до Євстафія звертаються з проханням про родину: «Святий великомученику Євстафію! Ти разом із вірною дружиною своєю Феопістією та дітьми пройшов через страшні випробування, але зберіг віру та любов. Моли Бога за мою родину, захисти її від чвар, хвороб і бід, подаруй нам мир, злагоду та міцне здоров'я».

Народна традиція наділяла цей день особливим вітром — вірили, що він має цілющу силу. Господині виносили на подвір'я білизну, ковдри й одяг, аби вітер «видув» хвороби та нещастя. День вважався добрим для прибирання оселі та миття вікон.

Прикмети ж читали з природи: багато павутиння в повітрі — осінь буде теплою; шишки на ялинах ростуть низько — зима прийде холодною; дощ цього дня віщує дощову весну; тепло на вулиці — заморозків найближчим часом не буде; сильний вітер — зима буде вітряною і сніжною.

Були й заборони. Не радили сваритися й лихословити, особливо в родині, а гучний сміх та надмірні веселощі вважали недоречними в день пам'яті мучеників. Не варто було позичати гроші та рахувати дрібні монети, щоб не накликати фінансових труднощів. Порожній посуд чи сумку не повертали — клали туди бодай щось символічне. І не відмовляли тим, хто просить допомоги.

За всіма цими звичаями стоїть проста думка: день, коли двоє родин віддали життя за вірність, нагадує про вдячність, злагоду й готовність допомогти ближньому.