Микита Готський: воїн IV століття, якого церква вшановує 15 вересня
15 вересня за новоюліанським календарем церква згадує великомученика Микиту Готського — воїна, який не зрікся віри навіть перед лицем страти. Його шанують як покровителя захисників і заступника тих, хто потребує справедливості.
Історія цього святого сягає IV століття, коли готи — германський народ, що тоді мешкав на теренах сучасних Румунії та Болгарії, — тільки-но знайомилися з християнством. Микита був воїном і прийняв хрещення під впливом єпископа Феофіла Готського. Від того часу він не лише сам тримався віри, а й намагався поширювати Євангеліє серед своїх одноплемінників.
Коли готський вождь-язичник Афанаріх розпочав жорстокі гоніння на християн, Микита не відступив. Він підтримував одновірців у найважчі дні переслідувань. За це його схопили, довго катували, а зрештою спалили живцем. За переказом, вогонь не завдав шкоди тілу мученика — він помер від задухи. Мощі Микити, які забрав його друг Маруф, із часом перенесли до Константинополя, і там, як розповідають, вони стали джерелом численних зцілень.
Відтоді церква вшановує великомученика як покровителя воїнів і захисників. До нього звертаються всі, хто шукає захисту від ворогів — видимих і невидимих — та від несправедливості.
Молитви до Микити Готського просять про заступництво для військових і про зміцнення духу. В одній із них вірні згадують, як святий «ревно взяв» хрест Христовий немов зброю, витримав випробування ворогів і, постраждавши за Христа, віддав свою душу Господу посеред вогню. За це, за словами молитви, він отримав дар зцілень і тепер просить Бога про спасіння душ людських. В іншому зверненні віряни просять визволення від ворогів, зміцнення у вірі та сили духу, щоб наслідувати життя і мужність святого.
У народному календарі цей день був тісно пов'язаний із природними спостереженнями перед осінніми холодами та із завершенням сільськогосподарських робіт. Тепла й ясна погода віщувала сніжну й морозну зиму, а дощова — затяжну осінь і пізню весну. Якщо дикі гуси летіли високо, чекали на велику повінь; масове жовтіння листя говорило про ранню холодну осінь, а низько розстелене павутиння — про швидке похолодання.
Були й свої заборони. 15 вересня не радили рубати дерева чи обрізати гілки, позичати сусідам гроші або речі — вважалося, що разом із ними можна передати й власний добробут. Не планували на цю дату весіль, уникали сварок і лихослів'я. Натомість день присвячували добрим справам і допомозі тим, хто її потребував.
У постаті Микити Готського поєдналися дві лінії — релігійна та народна. Для церкви це приклад стійкості у вірі, для людей — нагода озирнутися на природу, завершити сезонні клопоти й зробити щось добре для ближнього. І хоч минуло багато століть, історія воїна, який не відступив, і досі промовляє до тих, хто шукає захисту й сили духу.
