35 років незалежності Молдови: між дронами, газом і власним інформаційним простором

У серпні 1991 року парламент Молдови ухвалив Декларацію про незалежність. Цьогорічні урочистості з нагоди 35-річчя пройшли на площі Великих Національних Зборів — тій самій, де 27 серпня 1989 року, ще під назвою площа Перемоги, сотні тисяч людей вимагали визнати румунську (молдовську) мову державною та перейти на латинську графіку. Цього разу площею пройшов наймасштабніший військовий парад у сучасній історії країни: поруч із молдовськими військовими крокували представники Румунії та України.

Попри тривалий вплив проросійських сил, які ставили під сумнів самостійність країни, свято засвідчило: Молдова готова себе захищати й відстоювати курс на ЄС. Влада називає три головні вразливі місця — оборону, енергетичну залежність від Росії та гібридні загрози. У 2023 році уряд ухвалив Стратегію національної безпеки, яка вперше прямо назвала Росію джерелом основних загроз і визначила інтеграцію до ЄС стратегічною метою.

Найгостріше це відчувають у селах на кордоні з Україною. Крокмаз стоїть практично на півдорозі до Одеси, а з центру села видно українські Яськи та Троїцьке — їх розділяє Дністер. Місцеві регулярно чують роботу ППО, вибухи й сповіщення про тривогу із сусіднього берега, хоча в самій Молдові системи оповіщення про повітряну небезпеку досі немає. «Це буває вночі. Вночі краще чути ці громи. Це навіть не як грім, а як землетрус. Була одна ніч із суботи на неділю — тоді земля наче дрижала. Дуже сильно ми всі перелякалися», — розповідає Сільвія з сусіднього села Оленешть.

За чотири з половиною роки повномасштабної війни Молдова зафіксувала близько 60 порушень свого повітряного простору, з яких приблизно половина завершилася влучаннями. У січні російський безпілотник уперше впав на території Крокмаза, обійшлося без наслідків. А 9 серпня дрон поцілив у занедбаний сад і врізався в шовковицю — детонація пошкодила вікна й дахи довколишніх осель. Шовковиця для села символічна: колись тут займалися шовківництвом і садили ці дерева, щоб годувати шовкопряда. «Я думаю, що це дерево пустить наступного року звідти паростки. Виживе — і років через 100 розкаже комусь про цю подію», — каже місцевий мешканець і працівник сільради Олександр Жук.

Колишній постійний представник Молдови при Раді Європи та ООН Олексій Тулбуре не має ілюзій щодо військової потуги країни: «Якісь кроки з модернізації армії ми робимо. Але Молдова ніколи не стане серйозною воєнною силою, це очевидно. Ми маленька країна з невеликим населенням і невеликим економічним потенціалом. [А захист] вимагає грошей. Але ми повинні мати можливість збивати дрони. Перше, що ми зробили, — купили великий сучасний радар. Тепер ми дрони уже бачимо, але збивати не можемо: нам нічим. Зараз, я знаю, ідуть якісь консультації, якісь розмови з Києвом і Румунією про співпрацю у сфері ППО».

Конституція визначає Молдову як військово-нейтральну державу, але навіть у цих межах Кишинів розбудовує оборонну співпрацю. Від НАТО країна отримала небойове обладнання — засоби радіаційного, хімічного та біологічного захисту, медтехніку й устаткування для розмінування. Державний секретар Міністерства оборони Геннадій Кожокару каже, що трансформація війська йде за стандартами альянсу, але питання про вступ до НАТО молдовани мають вирішити на референдумі. Найбільш стратегічним партнером він називає Румунію: «Наша співпраця з Румунією в оборонному секторі — найдинамічніша з-поміж усіх. Наш військовий персонал навчається в найкращих військових школах та університетах Румунії». З Україною співпраця обережніша — через нейтралітет Кишинів не може напряму надавати військову підтримку, але долучається до спільних проєктів із розмінування, повітряного спостереження, обміну інформацією та тренінгів.

У жовтні 2025 року Кишинів схвалив військову стратегію на 2025–2035 роки: збільшення армії до 8 500 військових, поступове підвищення оборонних видатків до 1% ВВП, перехід на стандарти НАТО та інтеграція до європейської оборонної архітектури. У разі реальної загрози країна розраховує й на резервістів. Місцеві до захисту ставляться по-різному: Юрій із Крокмаза, який повернувся із заробітків у Британії, каже: «А що робити, якщо вони прийдуть? Удома будемо сидіти, чи що? Будемо захищатися». А Кожокару визнає, що російська пропаганда в Молдові дуже сильна й нагнітає страх війни, через що частина громадян побоюється, ніби їх використають у чужому конфлікті. Окремим викликом залишається невизнане Придністров'я: російські війська на його території Кожокару називає найбільшою перепоною на шляху до ЄС, адже Брюссель вимагає розв'язати це питання ще на етапі кандидатства. Кишинів представив план поступової реінтеграції, де головний інструмент — економічний тиск, але способу змусити Москву вивести війська в уряді наразі не бачать.

Друга велика вразливість — енергетика. До 2022 року Молдова майже повністю залежала від російського газу та електроенергії з Придністров'я. Відтоді багато що змінилося: «Частину залежностей в енергетиці ми вже усунули, — каже міністр енергетики Дорін Жунгієту. — По-перше, весь газ тепер надходить до нас із Румунії, зі сходу газу більше немає. Тепер працюємо над усуненням залежності від Кучурганської електростанції». Йдеться про непідконтрольну Молдовську ГРЕС під Тирасполем, через яку прокладено ключові ЛЕП. Щоб адміністрація Придністров'я не могла вимкнути світло, Кишинів будує власні лінії в обхід непідконтрольних територій. Одна з них — 157-кілометрова лінія Ісакча — Кишинів, здатна покривати понад половину споживання країни в пікові години. «Електроенергетичний сектор — останній, на який Кремль ще міг напряму впливати. Коли ми завершимо цю лінію, Москва більше не матиме реальної можливості впливати на Молдову», — переконаний керівник Групи впровадження енергетичних проєктів Руслан Суруджиу. Два з трьох компонентів лінії вже готові, відкриття кишинівської підстанції перенесли через затримку постачальників. Паралельно будують лінії Сучава — Бельці та Страшени — Кіцкани, а також планують нове з'єднання з Україною для реверсного імпорту та експорту електроенергії. За п'ять років Молдова більш ніж удесятеро наростила відновлювану генерацію, а до 2030-го планує виробляти 30% споживаної електрики з відновлюваних джерел.

Третій фронт — інформаційний. До 2022 року більшість із 60 молдовських телеканалів ретранслювали російські новини, серіали та шоу. За дослідженням організації WatchDog, довіра до російських або російськомовних ЗМІ впала з 42,9% у 2021 році до 27,5% у 2023-му — але третина населення досі вразлива. Серед найпоширеніших наративів — нібито Молдову «затягують у війну» або порушують її нейтралітет через співпрацю з Україною, ЄС і НАТО. У 2022 році країна заблокувала ретрансляцію російського новинного й військового контенту та ухвалила законодавство для боротьби з фейками. Утім, санкції проти медіа вводити складно: треба довести намір завдати шкоди, хибність інформації та загрозу нацбезпеці одночасно. Єдиний випадок, коли це вдалося, стосувався регіонального телеканалу Гагаузії — його оштрафували на 5000 євро. «Я дуже сумую через те, що Молдова не дбала про свій інформаційний простір усі ці три десятиліття, і тепер ми стикаємося з величезною кількістю кампаній проти нашої держави, нашої мови, культури, історії. Тож для мене незалежність інформаційного простору — це мрія», — каже голова Аудіовізуальної ради Молдови Анета Гонца. Про власну незалежність вона відповідає так: «Тут, у Молдові я незалежна. Я можу робити свою роботу в цілковитій автономії. Ніхто не каже, кого ми маємо санкціонувати чи кого треба захищати. І я дуже щаслива, що Молдова може забезпечити мені такі умови».

За кілька днів у Молдові стає зрозуміло: для одних незалежність — це право самим визначати майбутнє країни, для інших — поступове віддалення від Росії. «Молдова — демократична країна й вона має приймати рішення сама, а не за підказкою Кремля. Коли Кремль відійде від Кишинева, тоді країна зможе рухатися своїм шляхом, як задумано. Але поки п'ята колона тут іще дуже потужна», — каже Олександр Вегера, українець, який кілька десятків років живе в Молдові. А мешканка Кишинева Ірина додає: «Тут складно — ніяк не скажеш, що тут просто жити. Але ми впоралися. Я хочу, щоб мій син тут ріс. Хочу, щоб він розвивав цю країну. І дуже сильно сподіваюся, що так і буде».