Повернення Євгена Коновальця додому: історична справедливість і традиції

Повернення тіла полковника Євгена Коновальця на батьківщину викликало чимало суперечок як в Україні, так і за її межами. Для одних це довгоочікувана справедливість, для інших — привід для запитань. Однак для військових, які продовжують справу Коновальця, це глибоко символічний жест, що об'єднує покоління борців за незалежність.

Поховання останків полковника на українській землі стало частиною створення Пантеону українських героїв у Києві. Разом із Коновальцем там знайшли спокій Андрій Мельник, Симон Петлюра та інші провідники нації. Урочисте богослужіння в Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ на Лівому березі столиці зібрало генерала Андрія Білецького та бійців Третього армійського корпусу. Ця подія стала несподіванкою не лише для ворогів України, а й спровокувала гостру дискусію всередині суспільства щодо доцільності такого складного процесу.

Для Третього армійського корпусу, який командувач Андрій Білецький будував на принципах і філософії легендарних командирів ОУН, повернення героїв додому — справа принципу. Ще 25 травня корпус брав участь у перепохованні полковника армії УНР Андрія Мельника на Національному військовому меморіальному цвинтарі. Саме на армійських засадах Коновальця формувався полк «Азов», а також були створені Військова школа імені полковника Євгена Коновальця, Третя штурмова бригада, Хорунжа служба, Патронатна служба «Ангели Трійки» та Вети.

Це не ситуативний піар-захід, як дехто намагається представити, а відданість традиціям і повернення тіла в рідну землю як принцип, закладений в ідеологію нової української армії. Символічно, що імперія, яка вбила Коновальця, досі протистоїть Україні, але зазнає поразки, зокрема від формувань, що продовжують вчення Січових стрільців, Чорних запорожців, бійців УВО, ОУН та УПА.

Історія вчить: загроза з боку Росії не зникає з завершенням конкретної битви. Україна могла б досягти прориву в армійській справі, якби не трагічне рішення 1918 року, коли Полк Січових Стрільців був роззброєний і розформований на вимогу німецького командування. Третій армійський корпус увібрав традиції, продиктовані легендарним полковником, і це данина шани герою, який віддав життя в ім'я України та має лежати у вільній українській землі. Тим, хто не дорожить традиціями, поняття історичної справедливості може здаватися аморфним, але для тих, хто продовжує боротьбу, це — сенс і глибина.