Історія бійця з Буковини, якого поховали невпізнаним і лише за два роки повернули рідним

Історія Сергія Токовініна — це шлях довжиною у два роки, який для його близьких завершився 23 липня, коли тіло бійця ексгумували та передали рідним. Цього дня з воїном попрощалися у селі Толмачик на Івано-Франківщині, де він жив останні роки разом із дружиною та дітьми.

Сергій народився у селі Липовани Берегометської громади на Буковині. Він служив командиром бойової машини — командиром десантно-штурмового відділення 505 окремого батальйону морської піхоти і мав звання молодшого сержанта. 21 жовтня 2024 року він виконував бойове завдання на Донеччині, де й загинув.

На початку 2025 року тіло військового привезли до бюро судово-медичної експертизи у Чернівцях. Як розповів директор установи Віктор Бачинський, тоді в межах репатріаційних заходів Україні передали з Росії групу тіл для ідентифікації. Але впізнати Сергія одразу не вдалося.

У лютому 2026 року, коли тіло пролежало в установі понад рік, його поховали на Садгірському кладовищі у Чернівцях. Захисника, чиє ім'я тоді ще не знали, ховали під ідентифікаційним номером, як і шістьох інших невпізнаних бійців.

Встановити особу допомогла ДНК-експертиза. Заступник начальника слідчого управління Нацполіції Буковини Сергій Бузумурга пояснив, що процес затягнувся через те, що родичі із запізненням здали біологічні зразки для дослідження.

Така процедура — не рідкість. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України, якщо тіло загиблого понад 12 місяців зберігається в судово-медичній установі і його особу не вдалося встановити, його ховають на спеціально відведених ділянках кладовищ. При цьому експертизи можуть тривати і після поховання, адже дані бійців зберігаються у базах.

У липні 2026 року експерти підтвердили, що тіло, поховане під номером, належить Сергію Токовініну. Його ексгумували, і захисник нарешті повернувся до родини — щоб знайти спокій на рідній землі.