Втратив ногу на фронті, а за пів року вийшов на ринг: історія прикордонника Олександра Мамонтова

Темний підвал напівзруйнованої хати десь на північній ділянці фронту. Там, під наглядом побратимів, лежить поранений прикордонник Олександр Мамонтов — важко дихає, намагається не знепритомніти від болю після травматичної ампутації. Про те, що за якихось пів року цей підвал зміниться на залитий світлом боксерський ринг, він тоді ще не здогадувався.

Олександр підписав контракт із Держприкордонслужбою ще 2017 року, задовго до повномасштабного вторгнення. Його служба не була безпосередньо пов'язана з війною, тож коли товариші, які служили в бойових підрозділах, переконували, що "велика" війна неминуча, він сумнівався. "Просто не міг повірити, що в XXI столітті таке взагалі можливо", — згадує військовий.

24 лютого 2022 року це виявилося можливим. О четвертій ранку в робочу групу надійшло повідомлення про підйом по тривозі. Олександр вирішив, що це чергова навчальна тривога, почав збиратися — і почув вибухи. "Зайшов в новини і побачив, що коїться. Тоді зрозумів — все життя тепер зміниться", — розповідає він.

Змінити своє життя він вирішив і сам. У 2023 році перевівся до бойового підрозділу — 10-го окремого загону оперативного реагування "ДОЗОР". "Всі мої близькі друзі були в бойових підрозділах, і я просто не міг стояти осторонь і відсиджуватись в кабінеті, прикриваючись погонами", — пояснює прикордонник.

У складі спецпідрозділу він захищав Україну на Донеччині, Харківщині та Сумщині, побував і в чорнобильській зоні відчуження. Про перші бойові виходи каже: "Вперше — завжди страшно. Та й кожного разу страшно. Це зовсім не так, як показують в кіно". За його словами, згодом боєць вчиться приборкувати страх, а ворог тим часом швидко масштабує нові тактики — як-от із дронами.

Другим днем народження Олександр вважає 8 листопада 2024 року. На той час він уже опанував пілотування дронів і виконував завдання на бомбардувальнику Vampire, який окупанти прозвали "Баба Яга". Того дня він відійшов до автівки, щоб закинути речі, і відчув сильний вибух. "Мозок наче як зрозумів, що трапилося, та не хотілося в це вірити. Я почав відповзати і кричати своїм побратимам, що я "триста". Подивився на ногу — зрозумів, що щось з нею не так і став накладати собі турнікет", — пригадує він.

Побратими вибігли із засідки в підвалі напівзруйнованої хати й затягнули його всередину. Евакуація була швидкою, але ногу він втратив одразу після вибуху — медикам залишалося лише провести ампутацію. Що саме його травмувало — протипіхотна міна, скид з дрону чи мінометний снаряд, — він не знає досі.

Перші дні після операції були найважчими. "Декілька днів я перебував у жорсткій депресії. Постійно думав: чому я пішов по тій стежці? Чому я наступив?" — зізнається Олександр. Та згодом він зрозумів, що ногу не повернути, і поставив собі завдання рухатися далі: якомога швидше відновитися, стати на ноги, одружитися з коханою людиною — і зробити це, твердо стоячи на своїх двох ногах.

Таке свідоме "програмування" пришвидшило реабілітацію. Рани загоювалися без проблем, і вже на третій місяць після поранення Олександр виписався з лікарні та зайнявся протезуванням. "Головне — бажання. Є хлопці, які замикаються в собі, прогулюють заняття з реабілітації, лінуються. А ще дуже важливо підібрати штучну стопу, яка підійде саме для тебе. Тут як із взуттям", — пояснює він.

До повномасштабної війни Олександр активно займався боксом, був майстром спорту з рукопашного бою. Тож коли в реабілітаційному центрі йому запропонували знову одягнути рукавички, він зрадів, але й збентежився: боксувати зі штучною кінцівкою — зовсім не те саме, що на власній нозі. "Довколо можна призвичаїтись. Головне тут стопа. На звичайній не так зручно, адже вона не дуже мобільна, а от на м'якій біговій — те що треба. Вона дає енергію відштовхнутися, зробити ривок у необхідну мить", — каже ветеран.

Перед першим боєм він вагався. "Думав, що не зможу. Та спробував і як виявилось, виступив непогано", — розповідає Олександр. Після цього організатори запропонували йому вийти проти іншого хлопця на протезі на благодійному вечорі боксу у Львові. Потім був поєдинок у столиці, ще один і ще. Нині на великому ринзі він провів уже п'ять боїв і готується до наступного. У залі його підтримує кохана дівчина.

"Ти відчуваєш себе професійним спортсменом на ринзі: виходиш під свою пісню, купа глядачів, телебачення. Дуже приємні відчуття, це, мабуть, мрія кожного спортсмена. Крім того, це дуже класна реабілітація і, звісно, адреналін", — зазначає ветеран. За його словами, ветерани, які були на війні, стають "трішки залежними від адреналіну", і бокс — гарна йому заміна.

Олександр закликає вірити у військових і не занепадати духом. "Допомагайте військовим всіма можливими засобами. Долучайтесь до війська. Український народ все життя знаходиться на війні з імперією. Нас постійно хотіли знищити, підкорити, та у них це ніколи не виходило. Українське коріння всюди проростає", — резюмував він.

Українці з інвалідністю можуть отримати допомогу на сайті організації EnableMe Ukraine, а поставити запитання експерту та отримати безкоштовну підтримку — у спільноті EnableMe.