Ерік Шмідт про дрони, «зону ураження» і те, як війна в Україні змінює оборону світу

Уявлення про війну, де все вирішують піхотні зіткнення, відійшло в минуле. На зміну йому прийшла війна дронів, у якій будь-який рух на відкритій місцевості фіксують за лічені хвилини. Про ці зміни та про те, як швидко обидві сторони пристосовуються до нових умов, розповів колишній генеральний директор Google, а нині ексголова Національної комісії США з питань штучного інтелекту в обороні Ерік Шмідт.

За оцінкою Шмідта, на лінії фронту утворилася так звана «зона ураження» площею близько 23 000 квадратних миль — можна порівняти з Хорватією або Західною Вірджинією. Усередині цього периметра маневрувати піхоті чи бронетехніці майже неможливо: якщо військовослужбовця помітять поза укриттям, удар безпілотника прилітає протягом трьох хвилин.

Історично Україна вигравала завдяки гнучкості та винахідливості — проти масштабного, але повільнішого противника. Тепер ця динаміка змінюється. Російська сторона демонструє високий темп промислової адаптації, масштабуючи технології дронів-перехоплювачів. Раніше українські сили доволі ефективно протидіяли ворожим БПЛА — зокрема, розробки компанії SwiftBeat перехоплювали до 90% стандартних «Шахедів». Але нові модифікації ворожого озброєння ставлять перед обороною нові виклики.

Ключовим чинником стало впровадження малогабаритних реактивних двигунів китайського виробництва — орієнтовно 5 000 доларів за одиницю, з робочою температурою до 700°C. Вони дають безпілотникам швидкість, якої не можуть досягти стандартні поршневі чи акумуляторні перехоплювачі, що рухаються зі швидкістю 100–150 миль/год. До того ж зафіксовано використання mesh-мереж — прямого зв'язку між дронами. Це дозволяє точно наводити апарати в глибокому тилу з території росії чи окупованих регіонів, як це сталося під час удару реактивного «Шахеда» по будівлі СБУ в Києві.

Швидкість і автономність — лише частина загальної картини загроз. У ній Шмідт виділяє п'ять складників. По-перше, росія нарощує виробництво балістичних ракет — орієнтовно до 1 300 одиниць на рік, тоді як запаси Patriot у США виснажені (за оцінками, залишилося близько 400 систем), що обмежує швидку передачу протиракетних засобів Україні. По-друге, за наявними оцінками, противник готує запуск до 80 000 реактивних дронів різних типів до кінця року. По-третє, плануючі авіабомби масою до 3 000 кг, які скидають з російських літаків поза зоною дії української ППО, завдають руйнівних ударів на лінії фронту. По-четверте, чергова хвиля мобілізації в росії може залучити додатково від 500 000 до 600 000 осіб. І по-п'яте, наступного року розгортання системи «Rusevet» (RSV) — російського аналога Starlink — суттєво ускладнить глушіння зв'язку між дронами, крилатими ракетами та наземними пунктами управління.

Сучасна війна має виражену ієрархію засобів. На масовому тактичному рівні працюють FPV-дрони, зокрема з оптоволоконним керуванням, вартістю від 600 до 1 000 доларів — вони стримують піхоту та бронетехніку. Вище — далекобійні БПЛА та реактивні дронові системи для ударів по оперативній глибині й перехоплення цілей. На стратегічному рівні — керовані авіабомби та балістичні ракети вартістю від 1,5 до 4 мільйонів доларів за одиницю, якими руйнують критичну інфраструктуру та виснажують ППО.

Окрема проблема, на яку звертає увагу Шмідт: країни НАТО повільно впроваджують у власні оборонні доктрини досвід реального застосування роїв дронів і засобів РЕБ, здобутий в Україні. Без системного засвоєння цих знань готовність західних країн до можливих конфліктів майбутнього знижується.

Часто автоматизовані рішення помилково називають штучним інтелектом. Випадки використання чипів Nvidia у російських боєприпасах для кінцевого наведення — це радше комп'ютерний зір, а не самонавчальний ШІ. Суть технології — алгоритмічна фіксація цілі за візуальним шаблоном: алгоритм розпізнає контур машини чи обличчя й автономно донаводить боєприпас. Справжній штучний інтелект на базі машинного навчання передбачає адаптацію алгоритмів у реальному часі. Наступним етапом, за словами Шмідта, стануть рої з 1 000 і більше дронів, якими людина фізично не здатна керувати — там тактичні плани атаки формуватиме ШІ за допомогою навчання з підкріпленням.

Західні оборонні стандарти тримаються концепції «людини над контуром» (human-on-the-loop): людина здійснює загальний аудит, моніторинг і може перервати місію в разі збою. Авторитарні режими, застерігає Шмідт, можуть повністю автоматизувати знищення цілей без етичних обмежень.

Нинішня фаза війни в Україні показує, що адаптаційні цикли технологій скоротилися з років до лічених тижнів. Вирішальним стає не лише здатність до інновацій, а й швидкість їхнього промислового масштабування. Без оперативних поставок високотехнологічних перехоплювачів, фінансування розробок ШІ-систем і засобів ППО баланс сил на фронті ризикує зміститися в бік виснажливої тотальної війни.