Втратив ногу на фронті, а за пів року вийшов на ринг: історія прикордонника Олександра Мамонтова

Темне укриття в підвалі напівзруйнованої хати десь на північній ділянці фронту. Там під наглядом побратимів лежить поранений 31-річний прикордонник з Харкова Олександр Мамонтов. Він важко і часто дихає, намагаючись зберегти холодний розум і не знепритомніти від болю після травматичної ампутації кінцівки. Військовий ще не здогадується, що мине якихось пів року — і темний підвал зміниться на залитий світлом софітів боксерський ринг.

Олександр підписав контракт з Держприкордонслужбою ще в 2017 році, задовго до повномасштабного вторгнення РФ. Його служба не була безпосередньо пов'язана з війною, тож коли товариші переконували його, що "апетити" сусіда стосуються всієї України, прикордоннику важко було в це повірити. "Мої друзі, які до повномасштабного вторгнення служили у бойових підрозділах, всі казали, що "велика" війна неминуча, просто ніхто не знав конкретної дати. Я — сумнівався. Просто не міг повірити, що в XXI столітті таке взагалі можливо", — каже військовий.

Як виявилось 24 лютого 2022 року — можливо. "О 4-й ранку в робочу групу прийшло повідомлення — підйом по тривозі. По формі, з тривожними валізами треба було з'явитися на точці зустрічі. Таке траплялося і раніше під час тренувань. І я тоді подумав, що це просто ще одна навчальна тривога. Почав збиратися, як раптом почув вибухи. Думав, що це якийсь сильний вітер розгулявся. Зайшов в новини і побачив, що коїться. Тоді зрозумів — все життя тепер зміниться", — розповідає чоловік.

Втім, круто все змінити для себе Олександр вирішив сам. В 2023 році військовий перевівся в бойовий підрозділ: 10-й окремий загін оперативного реагування "ДОЗОР". "Всі мої близькі друзі були в бойових підрозділах і я просто не міг стояти осторонь і відсиджуватись в кабінеті, прикриваючись погонами, тому й перевівся до спецпідрозділу", — каже чоловік.

У складі підрозділу спецпризначення Олександр Мамонтов захищав Україну на Донеччині, Харківщині та Сумщині. Встиг навіть побувати в чорнобильській зоні відчуження. "Вперше — завжди страшно, — пригадує військовий свої перші реальні бойові виходи. — Та й кожного разу страшно. Це зовсім не так, як показують в кіно. Такого раніше я ніколи не відчував. Це можна трохи порівняти з тим, коли ти вперше виходиш на бій, але разів в сто страшніше. Просто потім ти вже вчишся приборкувати цей страх і звикаєш до нього. Плюс ворог вчиться і робить це швидко. Масштабує нововведення і зміни у тактиці війні. Наприклад, так було з дронами".

Своїм другим днем народження чоловік вважає 8 листопада 2024 року — день, коли отримав важке поранення. На той час прикордонник вже опанував пілотування дронів і виконував завдання на бомбардувальнику Vampire, який окупанти прозвали поміж собою "Баба Яга". "Був звичайний день і головне позиція, на якій ми вже були раніше. Приїхали, розклали зв'язок, дрон, БК і стали чекати команди. Я вирішив піти до нашої автівки, щоб закинути деякі речі. Тільки-но підійшов, як відчув сильний вибух. І в наступний момент я вже на землі. "Гудить" голова, нога… Мозок наче як зрозумів, що трапилося, та не хотілося в це вірити. Я почав відповзати і кричати своїм побратимам, що я "триста". Подивився на ногу — зрозумів, що щось з нею не так і став накладати собі турнікет", — розповідає Олександр.

Побратими вибігли із засідки у підвалі напівзруйнованої хати та швидко затягнули чоловіка всередину. Евакуація була швидкою, однак ногу військовий втратив відразу ж після вибуху, тож медикам не залишалося нічого іншого, окрім як провести ампутацію. Чоловік і досі не впевнений, що ж саме його травмувало: протипіхотна міна, скид з дрону чи снаряд з міномету.

"Декілька днів я перебував у жорсткій депресії, — зізнається військовий. — Постійно думав: чому я пішов по тій стежці? Чому я наступив? Чому зробив так, а не інакше. Тобто сам себе звинувачував. Та потім я зрозумів, що ногу вже не повернути і просто немає сенсу себе звинувачувати, ненавидіти, накручувати, адже кінцівка від цього не з'явиться і краще мені точно не стане. Тому я поставив собі завдання рухатися далі: якомога швидше відновитися та стати на ноги, адже у мене є кохана людина, перед якою не хочеться виглядати слабким. Хочеться бути сильним в її очах, одружитися, і зробити це твердо стоячи на своїх двох ногах".

Таке свідоме "програмування" надало сил і пришвидшило реабілітацію. Проблем із загоєнням ран не було, чоловік відновлювався дуже швидко і вже на третій місяць після поранення виписався з лікарні та зайнявся протезуванням. "Головне — бажання. Є хлопці, які замикаються в собі, прогулюють заняття з реабілітації, лінуються. А ще дуже важливо підібрати штучну стопу, яка підійде саме для тебе. Тут як із взуттям", — пояснює прикордонник.

До повномасштабної війни боєць активно займався боксом, був майстром спорту з рукопашного бою. Тож коли в реабілітаційному центрі Олександрові запропонували знову одягнути бійцівські рукавички, чоловік зрадів, але й збентежився. "Звичайно, це не так, як на своїй нозі, тому довелося себе перепрограмувати. Та до всього можна призвичаїтись. Головне тут стопа. На звичайній не так зручно, адже вона не дуже мобільна, а от на м'якій біговій — те що треба. Вона дає енергію відштовхнутися, зробити ривок у необхідну мить", — каже ветеран.

Перед першим боєм чоловік вагався. "Думав, що не зможу. Та спробував і як виявилось, виступив непогано. До мене підійшли організатори і сказали, що через місяць буде благодійний вечір боксу у Львові і запропонували вийти проти іншого хлопця на протезі", — розповів захисник. Потім був поєдинок у столиці, потім ще один і ще… Наразі Олександр провів вже п'ять боїв на великому ринзі і зараз готується до наступного. За канатами, у глядацькій залі, військового підтримує кохана дівчина.

"Це дуже круто. Ти відчуваєш себе професійним спортсменом на ринзі: виходиш під свою пісню, купа глядачів, телебачення. Дуже приємні відчуття, це, мабуть, мрія кожного спортсмена. Крім того, це дуже класна реабілітація і, звісно, адреналін, який у звичайному житті вже не знайдеш, адже ми, ветерани, були на війні, а там всі військові стають трішки залежними від адреналіну. Тому бокс гарна заміна", — зазначає чоловік.

Ветеран, що віднайшов віру в себе після важкої травми, закликає вірити і у всіх військових та не занепадати духом. "Допомагайте військовим всіма можливими засобами. Долучайтесь до війська. Український народ все життя знаходиться на війні з імперією. Нас постійно хотіли знищити, підкорити, та у них це ніколи не виходило. Українське коріння всюди проростає", — резюмував Олександр Мамонтов.

Українці з інвалідністю можуть отримати допомогу на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу можна у спільноті EnableMe.