Ровесниця Незалежності з Тернопільщини продовжує батьківську справу

Іванна Шупенюк — ровесниця Незалежності. У 35 років вона очолює фермерське господарство в Гермаківці, що на Тернопільщині. Справи батьків, започатковані ще 1995 року, жінка продовжує з гордістю та відданістю. Попри війну, вона свідомо вирішила лишитися в Україні, розвивати рідне село та допомагати військовим.

Коли Іванні було лише чотири роки, її батько заклав сад, який згодом став основою родинного бізнесу. З дитинства дівчина знала, що продовжить сімейну справу. «У нас близько 20 гектарів саду. Це основний наш напрямок і маємо близько 50 гектарів орних земель. Свою справу я успадкувала від батьків. Я з дитинства допомагаю батькам у садівництві», — розповідає фермерка. У їхньому господарстві кожен має свою роль: тато відповідає за техніку, мама — за продажі, а Іванна доглядає дерева. Вона особисто підбирала підщепи та саджанці, організовувала посадку нового саду, а тепер навчає працівників обрізки та інших операцій, щоб отримувати гарний урожай.

Після закінчення Уманського університету садівництва, де вона здобула фах агронома, Іванна повернулася в рідну Гермаківку. Спершу думала працювати менеджеркою із захисту рослин, але вже за рік зрозуміла: її місце — вдома, у батьківському бізнесі.

Війна стала найбільшим випробуванням для родини. «Коли війна розпочалася, оце був виклик для всіх і для мене безпосередньо теж. Всіх насторожило, як далі бути, як працювати, що робити. Але з першого дня війни ми з сім'єю вирішили, що я жодного дня не буду за кордоном, не буду тікати, боятися. Я буду до останнього дня залишатися на своїй землі, в своєму господарстві, зі своїми людьми», — ділиться Іванна.

Багато її друзів і знайомих нині на передовій. Серед них — син працівниці господарства, який захищає Україну з перших днів повномасштабного вторгнення. Його підрозділу Іванна регулярно передає допомогу. «Часто воїни звертаються, їм потрібно кошти на машини, на різні електростанції. І ми допомагаємо адресно на цю бригаду. Дуже болюча тема, тому що я безпосередньо втратила дуже близьку людину. Тому я це відчула, і дуже багато рідних загинуло. Ця свобода дається нам дуже важко. Люди віддають за неї найцінніше — життя», — з болем каже фермерка.

Найбільшою цінністю для Іванни є українська земля та люди, які на ній працюють. «Це є щирі, працьовиті люди, які люблять свою землю, трудяться. Я дуже пишаюся, що моє життя пов'язане із землею. І в мене працюють дуже хороші люди. Вони радіють моїм успіхам. Ми є сильною командою», — розповідає вона. На її думку, ворог заважає українцям планувати майбутнє, але попри все народ залишається сильним і продовжує працювати.

Війна змусила Іванну глибше цінувати незалежність. «Ми платимо, я вважаю, таку ціну, бо, напевне, знаєте, якщо десь заглибитися в історію, то ми не знаємо своєї історії. Історія повторюється з покоління в покоління. Але я надіюся, що от наше покоління зрозуміє і ми, я вірю, переможемо в цій війні. Тобто не тільки мир має бути, а має бути перемога і чітка позиція наша до відносно нашого ворога».

У вільний час Іванна втілює дитячу мрію — навчається верхової їзди. Це хобі для неї стало символом свободи. «Незалежність я можу порівняти зі своїм хобі. Я дуже люблю з дитинства кататися на конях. От коли я виїжджаю в сад чи в поле, я відчуваю цю свободу, ці простори, ці поля, коли світить сонце, оце відчуття радості, незалежності, коли хочеться жити і розвиватися в своїй країні».