«Таке не забувається»: історія рятувальника з Дніпра Олексія Зуя

32-річний Олексій Зуй очолює 19-ту державну пожежно-рятувальну частину 8-го загону Дніпра. За його плечима — роки служби, виїзди на місця ворожих атак і десятки врятованих людей. Про свій шлях і найпам'ятніші епізоди роботи він розповів до Дня рятувальника.

У дитинстві Олексій мріяв про космос. Та згодом обрав професію, де теж можна здійснювати подвиги — щоправда, земні. Вибір був не випадковим: мама понад 25 років працювала лікаркою швидкої медичної допомоги, а старший брат Іван став рятувальником раніше за нього.

«Я дивився на мамину форму, на автомобілі швидкої допомоги, проблискові маячки, захоплювався пожежними машинами, ну і підсвідомо примірявся до наймужніших професій», — згадує Олексій.

Після школи він вагався між поліцією, прикордонною службою та тоді ще МНС. Обрав рятувальну справу: п'ять років навчався в Національному університеті цивільного захисту України в Харкові, а після випуску отримав перше призначення в Зеленодольськ. До Дніпра повернувся у 2022 році.

Найбільше вразив Олексія випадок після влучання російського «шахеда» в багатоповерхівку на проспекті Героїв у Дніпрі. Рятувальник працював на автодрабині, яку доводилося заводити просто в зруйновану будівлю, а над людьми нависали важкі плити перекриттів.

«І раптом серед руїн я побачив абсолютно неймовірну картину. Там, де раніше була квартира, залишилося лише кілька плит. На них — диван. На дивані сиділа дівчинка років 10–11 у халаті», — розповідає він.

Навколо не було ні підлоги, ні стін — лише фрагмент зруйнованої оселі, диван і дитина, яка якимось дивом пережила удар. Дівчинку спустили вниз за допомогою автодрабини. І найдивовижніше, за словами Олексія, те, що після такого страшного удару на ній не було ні синців, ні подряпин, і навіть переляканою вона не виглядала. «Таке не забувається!» — каже рятувальник.

Бувають у цій роботі й курйозні моменти. Разом із колегою Юрієм Поляковим Олексій виводив двох жінок дуже поважного віку з квартири на верхньому поверсі палаючого будинку. Дим, шум, паніка — а жінки ніяк не наважувалися залізти в люльку.

«І тут Юра крикнув їм: "Ну-ка, дівчата, беремо сумки й швиденько залазимо в рятувальну люльку!" Звертання до дівчат подіяло краще за будь-які інструкції!» — з усмішкою згадує Олексій.

Сьогодні він очолює пожежно-рятувальну частину, але найбільше любить працювати безпосередньо на місці події. Служба для нього — це можливість щодня допомагати людям і здійснювати свої земні подвиги.