«Не робіть того, чого хоче терорист»: історик Тімоті Снайдер про уроки 11 вересня для України

Лекція того ранку була про провокацію. Снайдер, тоді професор історії Східної Європи в Єльському університеті, розповідав студентам, як російські імперські, а згодом і радянські спецслужби довели до досконалості вміння змушувати супротивника чинити так, як їм потрібно, — і при цьому вірити, що він діє з власних міркувань.

Коли трапляється щось жахливе, пояснював він, страждання не є головною метою тих, хто його спричинив. Мета — загнати вас у такий психологічний стан, у якому ви зробите щось, що зашкодить вам іще більше. Історія знає безліч терактів, але справжнє питання завжди одне: що ви робите після них. Запобігти кожній жахливій події неможливо, але свобода починається з реакції на неї.

Американці, на думку історика, відреагували саме так, як хотіли терористи. Можливо, навіть перевершили їхні очікування, зробивши світ гіршим і для себе, і для всіх інших.

Очевидною відповіддю на 11 вересня мало стати позбавлення залежності від викопного палива. Без нафтової залежності США не були б так глибоко втягнуті в справи Близького Сходу; інвестиції в чисту енергетику могли б стримати глобальне потепління, запобігти подальшим війнам у регіоні й не дати сформуватися вуглеводневій олігархії Владіміра Путіна. Натомість президент Джордж В. Буш, нащадок нафтової династії, не виявляв інтересу до пошуку безпечних джерел енергії. Він казав, що терористи ненавидять американську свободу, — а після цього власний уряд почав цю свободу обмежувати.

Новостворене Міністерство внутрішньої безпеки звело під одним дахом різнорідні відомства, зокрема ті, що відповідали за кордони, і дивилося на все крізь призму безпеки. Це заклало підвалини внутрішньої політики, яка ділить людей на «легальних» і «нелегальних», на «нас» і «їх». Саме слово homeland, яке відлунює нацистським захопленням поняттям Heimat, тоді було екзотичною назвою відомства, не властивою ані американській англійській, ані інституційним традиціям країни, — але відтоді воно нормалізувалося у значенні з виразно фашистським забарвленням.

За адміністрації Дональда Трампа головними загрозами дедалі частіше називають внутрішніх ворогів — тих, кого не визнають такими, що по-справжньому належать до країни. Міністр оборони Піт Гегсет, за словами Снайдера, перетворює збройні сили на арену культурних воєн: чоловіки проти жінок, білі проти темношкірих. Майбутнім завданням військових має стати «оборона батьківщини», а самі збройні сили — особистою міліцією правителя, яку можна буде використати для придушення опору Трампу.

Однією з головних причин приходу Трампа до влади історик називає вторгнення в Ірак 2003 року — війну за власним вибором, найгіршу можливу зовнішньополітичну відповідь на 11 вересня. Вона травмувала американців і зробила їх уразливими перед кандидатом, який використав цю тему для здобуття влади — лише щоб самому розпочати нові війни й зробити країну ще вразливішою перед тероризмом. Вона закріпила політичну економіку, де домінують військові витрати та державний борг, тоді як боротьба з майновою нерівністю, відсутністю соціальної мобільності та економічною незахищеністю сімей відійшла на другий план. Кров, переважно чужа, і гроші йшли в пісок.

Адміністрація Буша вигадала зв'язки між Іраком і терористами 11 вересня. Зрештою це підірвало довіру американців до власного уряду й створило умови для появи такого політика, як Трамп, а вигадані приводи заклали основу для порушення одного з головних принципів міжнародного права — заборони неспровокованих агресивних воєн.

Снайдер застерігає від прямолінійного висновку, ніби вторгнення під проводом США в Ірак спричинило російське вторгнення в Україну 2014 року. Але американська війна, на його думку, полегшила Путіну завдання: він дійшов висновку, що великі держави можуть вторгатися в інші країни, прикриваючись грандіозною брехнею. Однією з причин, чому історик попереджав у 2013-му та на початку 2014 року про можливе вторгнення Росії й захоплення Криму, була сюрреалістична пропаганда російських медіа — така сама безглузда, як американська пропаганда 2002–2003 років.

Невдовзі після початку російського вторгнення Снайдер узяв участь у публічній дискусії в Празі. Людина у футболці з російським фашистським гаслом узяла мікрофон і запитала, чому Росія має дотримуватися правил, якщо американці не дотримувалися їх в Іраку 2003-го. Історик відповів, що правила залишаються правилами: американське вторгнення було незаконним, але дві помилки не роблять одну з них правильною. Це запитання, за його словами, випливало з внутрішньої логіки олігархічного режиму — але його полегшили самі Сполучені Штати: не існує правди, немає правильного й неправильного, немає правил.

Російська пропаганда довела цей абсурд до ще більшого рівня: українці нібито всі були геями, всі — нацистами і всі — євреями; української держави нібито не існувало, але водночас вона пригнічувала росіян; авторитарна Росія нібито мала принести демократію Україні, яка вже була демократичною.

Наприкінці 2021-го та на початку 2022 року, коли Росія готувала друге вторгнення, тінь Іраку все ще нависала над подіями. Двома десятиліттями раніше США збрехали про підстави для війни в Іраку, а тепер говорили правду про російські плани щодо України. Хоча факти були очевидними, американцям було легше не вірити через попередню брехню власного уряду. У результаті всі виявилися менш підготовленими, ніж могли б бути, коли почалася велика війна.

Після провокації 2001 року Америка відреагувала так, як хотіли терористи, і тим самим допомогла створити світ, у якому тероризм став настільки звичним, що вже ледве зрозуміло, коли доречно вживати це слово. Путін і Трамп використовують його, щоб називати своїх ворогів терористами, хоча самі вдаються до державного терору. Трамп нормалізував тероризм, намагаючись утриматися при владі силою в січні 2021 року, а злочинна агресивна війна Путіна проти України супроводжується масовими зґвалтуваннями, викраденням дітей і масовими стратами активістів на окупованих територіях.

Найочевидніший прояв терору — щоденні запуски дронів і ракет по українських цивільних. Снайдер пише про це з-під землі в Харкові, де тієї ночі вже втретє лунали сирени повітряної тривоги. Українці збивають більшість дронів, але ракети падають і вбивають, бо американці вирішили не надати Україні ракети для систем Patriot. Частково це, на думку історика, відображає солідарність із терористами: посланці Трампа щойно були в Москві й вихваляли «цілі» Путіна. Це також побічний наслідок приреченої війни Трампа проти Ірану: США безглуздо витратили на Близькому Сході боєприпаси, які могли б урятувати життя в Україні. Тож війна Трампа проти Ірану допомагає Путіну вести війну проти України.

І все ж ця війна надзвичайно непопулярна і, очевидно, програна. Трамп продовжує її навіть напередодні проміжних виборів. Можливо, сподівається: іранський режим зробить йому послугу, завдавши удару по території США. Тоді він зможе спробувати призупинити вибори або розгорнути ще більше військ у ще більшій кількості американських міст — і залишатися при владі необмежено довго. Це один зі способів бажати перемоги терористам: розпочати велику війну на Близькому Сході, виснажити власну оборону й сподіватися на найгірше.

Іран може піддатися на провокацію та здійснити смертоносну атаку, або ж Трамп може просто заявити, що така атака сталася. З огляду на всі провокації, брехню й терор після 11 вересня, вважає Снайдер, було б нерозумно не сприймати цей сценарій серйозно. І якщо це станеться, відповідь буде такою самою, як у 2001 році: свобода починається з того, як ви реагуєте. Передусім не робіть того, чого терорист хоче вас змусити зробити.

Сидячи в темні передранкові години, історик згадує українців, яких бачив минулої ночі. Вони зібралися під землею на публічний захід, усміхалися, пили вино й говорили про ідеї. Вони не робили того, чого хочуть терористи: не здавалися й не підкорялися, а самостійно думали про майбутнє. Саме це, на його думку, сьогодні, у цю страшну річницю, повинні робити американці: не піддаватися на провокації, не входити в ментальний світ терориста, думати самостійно. Лише тоді наступна чверть століття може виявитися кращою за попередню.