Фольктроніка: як українці переосмислюють народне в електроніці

Фольктроніка сьогодні — один із найпопулярніших напрямів електронної музики в Україні. Ідея поєднати народні мотиви з електронікою не нова і не народилася в нас, але саме українським слухачам вона відгукується особливо гостро. У часи пошуку себе та своєї ідентичності музика на перетині традиції й сучасності стає відповіддю на внутрішні запити.

Сам термін «фольктроніка» з'явився в Європі та США наприкінці дев'яностих. Тоді ним позначали музику артистів на кшталт Four Tet чи The Books, які додавали до електронної основи живі акустичні інструменти — волинки, банджо, гармоніки. Українське ж розуміння цього слова склалося зовсім інакше й майже незалежно від західного. Якщо на Заході фольктроніка була способом оживити електроніку, то в Україні — спробою дати нове життя традиційним пісням, часто через танцювальні ритми.

Музикознавці зауважують, що українську фольктроніку точніше було б називати етнічною електронікою — ширшим поняттям, що охоплює музику різних народів світу. Але в нашій країні слово прижилося саме у вужчому значенні — як позначення реміксів народних пісень для танцмайданчика.

## Велика трійця та їхній слід

Коли говорять про сучасну українську фольктроніку, найчастіше згадують три гурти: Yuko, Go_A та Onuka. Саме Yuko активно вживали це слово в комунікації про власну музику, тож багато в чому завдяки їм воно стало загальновживаним. «Фольктроніка для нас — це передусім креативне переосмислення українського фольклорного доробку через призму нашої спільної творчої взаємодії», — розповідали учасники гурту. Їхня вокалістка Юля Юріна — професійна фольклористка, яка вивчає народну творчість понад десять років.

Go_A прославили українську фольктроніку на всю Європу завдяки «Євробаченню». Їхній «Шум» у 2021 році посів п'яте місце у фіналі конкурсу й потрапив у світові чарти, зокрема у Spotify Top Viral. Це був рідкісний випадок, коли пісня з конкурсу стає глобальним хітом.

Onuka ж підійшла до етніки інакше: замість переспівів народних пісень вони з Натою та Євгеном використовували окремі мотиви й інструменти, а тексти писали самі — про сучасне місто. Після Революції Гідності їхня музика звучала всюди: від реклами до шкільних свят.

## Коріння явища

Історія української фольктроніки почалася задовго до «великої трійці». Ще в дев'яностих Катя Чіллі дивувала публіку поєднанням етно та хаусу. Майже тоді ж Андрій Кузьменко разом із музикантами створив сайдпроєкт «Еутерпа», який відроджував давні пісні в електронному звучанні. «Ми виконуємо пісні, яким понад 300 років і які знали ще донедавна 2–3 людини у світі. Це абсолютно автентичні пісні. Ми навіть не міняли текст», — згадував Кузьма Скрябін.

На початку нульових до справи долучився гурт «GG ГуляйГород» з Кропивницького, а Катерина Заволока створила експериментальний альбом Plavyna, який отримав відзнаку престижної премії Prix Ars Electronica.

## Жива сцена та виклики сьогодення

Сьогодні фольктроніка — це не лише записи, а й живі події. Організатори струнно-смичкового рейву «Смик» свідомо об'єднують електронних експериментаторів із дослідниками народної спадщини, створюючи несподівані колаборації. На фестивалях «Вирій» та «Леся Квартиринка» етно й електроніка також знаходять спільну мову.

Проте зростання популярності має й темний бік. Частина виконавців використовує етнічну тему як спосіб швидко зібрати прослуховування, вдаючись до шароварщини. Прикладом стала хвиля реміксів «Парової машини» після вірусного відео співачки та військової Ярини Квасній, а також пісня «Гопак» Юлії Лущинської, яка тривалий час була мемом. У YouTube можна знайти й десятки ШІ-згенерованих треків, що лише імітують фольклорне звучання.

Чи збережеться інтерес до фольктроніки, коли суспільство перестане так гостро потребувати самоідентифікації, — питання відкрите. Але поки що цей напрям лишається живим і різноманітним: від рейву до медитативного ембієнту, від Каті Чіллі до нових імен, які щодня відкривають для себе давні пісні.