Замок, якого майже немає: як на Прикарпатті шукають втрачену оборонну спадщину

Іноді замок лишає по собі не мури й башти, а тільки земляний вал у полі, кілька фрагментів стіни або згадку в старому документі. На Прикарпатті таких об'єктів чимало: частину з них досі不够 досліджено, частину неправильно ідентифікували, а про деякі широкий загал узагалі не знає.

Про те, як такі місця шукати, вивчати й зберігати, а згодом перетворювати на туристичні локації, говорили у Франківську. Концепцію представили у Палаці Потоцьких під час Форуму зі збереження спадщини, що відбувається в межах Днів європейської спадщини.

Кандидат історичних наук, науковий співробітник Палацу Потоцьких і кастеолог Зеновій Федунків узагальнив близько 20 років роботи з оборонною спадщиною. Цього разу він не просто розповідав про окремі замки, а спробував зібрати накопичений досвід у систему. Її логіка проста: перш ніж вести туристів до чергового «замчища», варто з'ясувати, що там насправді було.

Адже оборонна спадщина — це не лише добре збережені споруди з мурами й баштами. Від одних замків залишилися земляні вали, від інших — фрагменти стін чи підземні конструкції. Деякі існують сьогодні хіба що у старих документах, картах, назвах місцевостей або спогадах.

«Туристичний потенціал — це приховані в об'єкті зміст, історія та можливості для пізнання», — пояснив дослідник.

Для своєї роботи Федунків узяв історичну Галицьку землю, значна частина якої припадає на сучасну Івано-Франківщину. За його словами, навіть тут дослідникам досі бракує повноти картини.

«Маємо загрозу втрати, маємо зростання інтересу, маємо неповноту досліджень і маємо відсутність системних підходів», — окреслив він головні проблеми.

Частину об'єктів ще не виявили, частину дослідили недостатньо або й помилково визначили. Інші за століття настільки змінилися, що втратили свій історичний образ.

Буває, що пошук перетворюється на справжній історичний детектив. Як приклад Федунків навів дослідження Стратинського замку на Рогатинщині. Було відомо, що замок мав башти, проте жодного доброго зображення, яке допомогло б уявити їхній вигляд, не збереглося.

В одному зі старих щоденників науковець натрапив на коротку згадку: у 1931 році до Стратина приїздив художник. На цьому інформація фактично обривалася. Федунків почав шукати роботи цього художника — і згодом натрапив на картину, продану на аукціоні, із зображенням башти. На ній удалося розгледіти підпис із назвою Стратина та датою — 1931 рік. Так один рядок у щоденнику вивів на зображення, яке стало джерелом інформації про те, як могла виглядати башта давно втраченого замку.

Підказують дослідникам і назви, які пережили самі споруди. Топоніми «Замчище», «Замчисько», «Городище» та подібні можуть навести на слід колишніх укріплень. Утім, наголошує Федунків, самої назви, старої карти чи навіть картини недостатньо, щоб оголосити місце залишками замку.

«Жодне джерело не є універсальним», — зазначив науковець.

Тому історичні документи доводиться зіставляти з картами, археологічними матеріалами, подорожніми записками, листами, хроніками, військовими реляціями та результатами обстеження самої місцевості. Іноді об'єкт буквально лежить під ногами: земляні насипи, рови, майданчики колишніх веж чи фрагменти мурів дають наступні підказки. Далі до роботи долучаються археологи, історики, архітектори та інші фахівці. Саме міждисциплінарного підходу, на переконання Федунківа, нині бракує найбільше.

У запропонованій концепції шлях старого замку до туриста складається з п'яти етапів: виявити, дослідити, оцінити, зберегти і лише тоді показувати людям. Після виявлення науковці мають встановити, що саме перед ними — замок, укріплене місто, місто-фортеця, оборонний монастир чи храм. Адже навіть замки різняться між собою типами фортифікації та часом будівництва.

Далі — оцінка цінності й потенціалу об'єкта. Для цього Федунків пропонує систему критеріїв і п'ятибальну шкалу, яка має підказати, які пам'ятки варто першочергово досліджувати та готувати до подальшого використання. Причому «підготувати для туристів» зовсім не означає відбудувати на старому фундаменті новенький псевдозамок. Спершу треба визначити, що саме збереглося і наскільки допустимим є втручання. Один об'єкт може бути майже цілісною наземною спорудою, від другого лишився фрагмент стіни, від третього — земляні укріплення, від четвертого — тільки підземні рештки. Є й повністю втрачені споруди, існування яких ще можна встановити завдяки дослідженням.

І вже потім постає питання, як розповісти історію місця людині, яка не є археологом чи істориком. Це можуть бути макети, інформаційні стенди, музейні експозиції, екскурсійні маршрути та інші способи показати, що стояло на місці непримітного пагорба чи залишків муру кілька століть тому.

Тож туристичним об'єктом потенційно може стати навіть місце, де самого замку вже практично немає — якщо його історію вдалося належно дослідити й зрозуміло розповісти.

Форум зі збереження спадщини триває у Франківську 9–11 вересня в межах Днів європейської спадщини. Фахівці обговорюють дослідження та збереження палаців і замків, способи пристосувати історичні комплекси до сучасних потреб, а також український і закордонний досвід реставрації. Захід проводять у межах проєкту «Тематичний маршрут замками 2», який реалізують за програмою Interreg VI-A NEXT Угорщина — Словаччина — Румунія — Україна 2021–2027.