Боксер зі 102-ї бригади: від піхоти до командування роботами на війні

У 102-й окремій бригаді Сил територіальної оборони служить командир взводу логістично-евакуаційних безпілотних наземних систем. Це Іван, який позивний Боксер. Родом він із селища Верховина, що на Івано-Франківщині.

Донедавна чоловік був звичайним піхотинцем. Тепер його робота — розвивати напрямок наземних роботизованих комплексів, керувати особовим складом, організовувати виїзди на позиції та проводити бойову підготовку. Це зовсім інший рівень відповідальності, але Боксер каже: досвід піхоти допомагає йому краще розуміти потреби бійців на передовій.

За час служби Іван бачив багато. Один випадок, який стався під час ротації на Придніпровському напрямку, він згадує особливо часто. Він заїжджав, щоб змінити своїх побратимів, і дізнався, що бійці із суміжного підрозділу підірвалися. Їм терміново потрібна була евакуація. Зв'язок майже не працював — хлопці не відповідали. Тоді Боксер вирішив шукати їх за допомогою дрона.

«Я заїжджав міняти своїх побратимів і дізнався, що хлопці із суміжного підрозділу, де також тривала ротація, підірвалися. Вони потребували евакуації. Зв'язок був дуже поганий, вони не відповідали, але ми знайшли їх за допомогою дрона. Я прийняв рішення їхати за ними, хоча це було далі за нашу позицію і вже настала ніч. Заїхав, забрав хлопців — і, слава Богу, ми всі виїхали. З ними все гаразд», — розповідає боєць.

Ця ситуація стала для нього черговим нагадуванням: на війні важливо не лише діяти за інструкцією, а й уміти швидко приймати рішення у критичний момент. Іноді саме це рятує життя.

Сьогодні Боксер активно розвиває напрямок наземних роботизованих комплексів. Він переконаний, що майбутнє війни — за технологіями. Водночас, каже він, жодна машина не замінить передачі бойового досвіду від людини до людини.

«Тим, хто думає, чи йти служити, скажу так: це важке рішення. Але поки є чимало бойових хлопців, які готові передати свої знання, цим варто скористатися. Війна триває, і рано чи пізно всім доведеться зробити свій вибір. Ми готові ділитися досвідом настільки, наскільки можемо. І я сподіваюся, що скоро ми переможемо», — підсумовує захисник.

Історія Боксера — приклад того, як людина змінюється разом з армією. Від піхоти — до керування роботизованими системами, від виконання наказів — до ухвалення рішень, від яких залежить життя побратимів.