Мальплаке: найдорожча перемога Європи, яка зупинила війну

Між фламандськими лісами Сар і Ланьєр, на вузькій смузі землі завширшки всього кілька кілометрів, 11 вересня 1709 року розгорнулося найбільше й найкривавіше зіткнення Війни за іспанську спадщину. До осені того року Франція Людовіка XIV була виснажена, а аномально сувора зима знищила врожаї — країна стояла на межі голодного бунту.

Здавалося, що об'єднані сили Великого альянсу — Великої Британії, Республіки Об'єднаних провінцій та Священної Римської імперії — під командуванням британця Джона Черчилля, герцога Мальборо, і австрійського стратега принца Євгенія Савойського завдадуть останнього удару. Та французький маршал Клод-Луї-Ектор де Віллар обрав позицію біля селища Мальплаке, перетворивши лісові хащі на фортецю з редутів, засік і валів.

Близько восьмої години, коли фламандський туман почав розсіюватися, тишу розірвав гуркіт артилерії — найпотужніша гарматна дуель, яку Європа бачила до того часу. Понад 200 тисяч солдатів з обох боків стали на фронті завширшки кілька кілометрів; чверть із них згодом буде вбита або поранена. Мальборо діяв за звичним планом: удари по флангах мали змусити Віллара перекинути туди резерви з центру, а тоді ослаблена лінія мала впасти.

Цього разу механізм союзників дав збій. Французька піхота, за спинами якої був беззахисний Париж, билася з відчаєм. На лівому фланзі нідерландська піхота разом з елітними Синіми гвардійцями пішла у лобову атаку на замасковані французькі батареї — і за лічені хвилини тисячі голландців були скошені картеччю. Втрати виявилися настільки катастрофічними, що Республіка Об'єднаних провінцій втратила статус першорядної військової держави.

Французи втрачали не менше. Сам маршал Віллар дістав важке поранення в коліно, його винесли з поля бою. Та його заступник маршал Буфлер зумів організовано відвести війська — це врятувало французів від більших жертв, але залишило поле бою за супротивником, тож формальна перемога дісталася союзникам.

Ціна битви шокувала світ. На просякнутій кров'ю землі залишилися лежати десятки тисяч солдатів з обох сторін. Віллар згодом написав Людовіку XIV слова, що увійшли до всіх підручників: "Якщо Богові буде завгодно дарувати ворогам Вашої Величності ще одну таку перемогу, вони згинуть".

Наслідки вийшли далеко за межі поля бою. Коли списки загиблих дійшли до Лондона, британське суспільство здригнулося: досі війну сприймали як низку славетних перемог Мальборо, а Мальплаке зірвало романтичну пелену. Гори тіл у фламандському лісі стали аргументом для опозиції — саме ця битва прискорила падіння уряду вігів, які виступали за війну до переможного кінця. До влади прийшли торі, які обіцяли припинити бійню. Герцог Мальборо, попри статус національного героя, поступово втратив вплив при дворі королеви Анни і згодом був усунутий від командування.

Велика Британія почала таємні сепаратні переговори з Францією, що зрештою привели до Утрехтського мирного договору 1713 року. Він ще не зупинив Війну за іспанську спадщину, але зафіксував головний компроміс: французький принц Філіп V залишався на іспанському престолі, однак назавжди втрачав право на корону Франції. Це не дозволило постати супердержаві й зберегло баланс сил у Європі на кілька десятиліть.

Для військової науки Мальплаке теж стало точкою неповернення: воно довело, що навіть найдосконаліша військова машина має межу міцності, а лінійна тактика XVIII століття проти підготовленої оборони обертається масовою загибеллю. Фламандське поле залишилося мовчазним свідком того, як амбіції правителів розбиваються об стійкість солдатів — і об жахливу ціну людського життя.