Двоє бійців із Тернопільщини повернулися з СЗЧ до батальйону «Бабай»

Для Михайла з позивним «Француз» війна почалася не вчора: у Збройних Силах України він із 2014 року. За цей час пройшов майже всю лінію фронту, служив і в складі другого інтернаціонального легіону. Та в лютому 2025-го чоловік залишив свою частину — пішов у СЗЧ.

Причина, каже він, у тому, що його підрозділ розформували. «На той момент, коли ми були розформовані, я брав участь у бойових діях у Вовчанську Харківської області. Коли моя група дізналася, що нас розформовують, а це сталося все дуже швидко, не можу пояснити, хто там був задіяний, але я і мої люди відчули несправедливість. Нас усіх, хто воює простими солдатами з 2022 року на передовій, ніхто не повідомив», — розповідає Михайло.

Нині він служить у стрілецькому батальйоні «Бабай». Коли вирішував, куди перевестися, мав пропозиції ще від трьох бригад. Вибір зробив після знайомства з командиром «Бабая». «Коли я познайомився з командиром стрілецького батальйону "Бабай", то мені глибоко в душу запали його погляди й бачення перемоги, що для цього потрібно зробити. Я народився в цій країні, тут поховані мої батьки, діди. Тут живе моя сім'я. Хто, як не я, її захистить. На сьогодні бути військовим для мене — це бути захисником своєї країни».

Інший Михайло — з позивним «Нік» — із 2022 року служив у 23-му окремому батальйоні спеціального призначення президентської бригади. Кілька днів тому він також залишив частину, щоб перевестися до «Бабая». Каже, хотів бути разом зі своїм командиром.

«Командира цього батальйону я знаю з 2022 року. Ми починали разом. На той час він був командиром моєї батареї, саме тому я і перевівся сюди. Я три місяці намагався перевестися офіційно. Командування відхиляло мої прохання, тому я вирішив йти в СЗЧ. Люди йдуть за командиром. Цього командира я знаю і з ним хочу продовжувати боронити країну», — говорить Михайло «Нік».

Тепер він обіймає посаду заступника начальника штабу з планування. Перший день у новому підрозділі пригадує так: «Привезли мене десь об 11-й ночі. Швидко познайомився з деякими людьми, наступного дня вже познайомився з тим керівництвом, яке зараз є. Професійні люди. Знають, що роблять. На своїх місцях. Побувши певний період вдома, зрозумів, що в цивільному житті я вже себе не бачу. Я знайшов себе у військовій сфері, тому планую й надалі виконувати свої обов'язки».

Історії обох Михайлів — про втрату й повернення. Один пішов у СЗЧ після розформування підрозділу, інший — бо місяцями не міг домогтися офіційного переведення. Та обидва зрештою опинилися там, де, за їхніми словами, хочуть бути: у строю, поруч із командиром, якому довіряють.