«Росіяни найбільше бояться, коли наш FPV за ними женеться»: історія 22-річної операторки дронів

22-річна Євгенія Блоцька з позивним Rokki — операторка дронів у роті БпЛА «Барні» 10-ї гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Вона розповіла, чому пішла воювати, як сприймає ворога та що для неї найважче у службі.
Євгенії 22 роки, вона молодший сержант і операторка безпілотників. До армії долучилася у 21 рік — після загибелі близького друга. Дмитро Масло, якого вона називає «сонечком для рідних», став для неї прикладом мужності. Саме він підштовхнув її до рішення не лишатися осторонь.
Дівчина навчалася на оператора з обробки інформації та програмного забезпечення у Білоцерківському професійному ліцеї. Спершу думала приєднатися до сил оборони після навчання, але життя внесло корективи.
Про роботу з дронами Євгенія каже: «Це відчувається як війна, адже ти наче граєш у гру, але з людськими життями. З боку може здаватися, що ти просто керуєш дроном чи працюєш із технікою, але насправді тут немає місця для помилки». Кожен виліт і кожна передана інформація можуть врятувати побратимів або змінити перебіг бою.
Її головний біль — не власна безпека. «Найскладніше — вберегти наших людей, адже дрони літають не з кульками з водою, вони несуть боєприпаси», — зізнається військовослужбовиця.
Про ворога каже без емоцій: «Вони прийшли в мою країну вбивати. Тобто вони знали, куди йдуть. Вони свідомі того, що роблять з нашими містами та невинними дітьми». А мотивацію пояснює просто: «Хто як не ми має стати на захист нашої батьківщини?».
Євгенія впевнена, що її робота не «чоловіча» і не «жіноча» — вона просто професійна. «У армії тебе сприймають не за статтю, а за професіоналізмом, відповідальністю та результативністю», — наголошує вона.
Військовослужбовиця нагадує: завдяки рекрутингу жінки можуть обирати посади відповідно до свого досвіду або опановувати нові спеціалізації вже під час служби. Існують і профільні ініціативи, як-от проєкт «Drone Force», що діє з 2024 року й допомагає жінкам долучитися до технологічних військових професій.
Попри війну, Євгенія вірить у майбутнє. «Щоб наші зусилля, наша боротьба та все мали значення для майбутнього України, для людей поруч із нами та для тих, хто житиме після нас», — ділиться вона.
А на питання, що залишиться з нею після війни, відповідає: «Полеглі побратими лишатимуться зі мною у моїй пам’яті та моєму серці».
Читайте також
Ще в розділі «Історія»
- 35 років Андрію Кучурану: військовий з Буковини, який ріс разом з Україною
- Лідери шести держав у Києві: підтримка України триватиме
- Вихідні у Дніпрі: свічки, лимонад і легенди старого міста
- Balenciaga City Bag: історія повернення культової сумки 2000-х
- «Здаватись ніколи не збирався»: історія спортсмена Ярослава Жеребила, який після поранення повернувся до спорту







