Галицький замок у 3D: як дослідники повертають втрачену спадщину Прикарпаття

У Палаці Потоцьких в Івано-Франківську в межах Днів європейської спадщини зібралися дослідники, щоб поговорити про те, як повернути до життя замкову спадщину краю. Йшлося не лише про реставрацію мурів, а й про те, як показати людям те, чого вже немає.

Завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич» Андрій Стасюк розповів, що Галицький замок вивчають понад 150 років, і навіть за цей час про його історію, вигляд та функціонування залишається чимало прогалин. Колись ця споруда була не просто фортецею: у різні часи тут містилася резиденція старости, відбувалися суди й навіть зібрання, пов'язані з політичним життям.

«Це місце військових баталій і політичних рішень, які інколи впливали на долю цілого регіону, який ми сьогодні називаємо Галичиною», — розповів Стасюк.

Важливим кроком уперед стало оцифрування архівів. Саме завдяки йому дослідники натрапили на найдавніший наразі відомий інвентар Галицького замку, датований 1582 роком. Кілька сторінок документа присвячені докладному опису споруди. Цей матеріал уже опрацювали науковці та опублікували у збірнику наукових праць заповідника. Дослідникам доступна й ілюстрація Галича 1616 року, яка може додати відомостей про тогочасне місто та його об'єкти.

«Можливості джерел для вивчення історії Галицького замку далеко не вичерпані. Вони потребують більш детального і ретельного опрацювання», — зазначив Стасюк.

Старовинні документи вирішили використати не лише для наукових статей. У 2025 році разом із доцентом Університету Короля Данила та студентом-магістрантом дослідники спробували створити гіпотетичний 3D-тур Галицьким замком. За основу взяли попередні 3D-моделі та знайдений опис 1582 року. Відтворювали не тільки зовнішній вигляд споруди, а й окремі деталі інтер'єру — аж до розташування предметів та описаних у документах печей.

Стасюк наголошує: така реконструкція не претендує на абсолютну історичну точність, адже частину деталей можна відтворити лише гіпотетично. Її завдання інше — дати людині змогу не просто дивитися на сучасні руїни, а уявити, як замок міг виглядати і як у ньому жили наприкінці XVI — на початку XVII століття.

«Це створено в першу чергу для атракційності, аби відвідувачі замку могли зануритися або спробувати зануритися за допомогою інноваційних технологій і побачити, як замок жив», — пояснив дослідник.

На його думку, розвиток Галицького замку має спиратися на чотири речі: автентичність, доступність, зрозуміле представлення історії та використання сучасних технологій. Експозиція ж не повинна перетворюватися просто на набір старих речей.

«Експозиція має не просто показувати предмети, а відповідати на питання, що це місце означало для людей тоді», — сказав він.

Галицький замок реставрують із початку 2000-х років. Частину споруд дослідили та відновили, однак чимало планів так і не реалізували, а частина проєктної документації за цей час уже встигла застаріти. Перед повномасштабною війною роботи планували продовжити в межах державної програми «Велика реставрація», та після російського вторгнення фінансування припинилося. Тож учасники форуму називають одним зі шляхів для подальших досліджень і збереження замку грантові програми та співпрацю держави, громад і приватного сектору.

Про іншу проблему замкової спадщини Прикарпаття говорила докторка архітектури, професорка Зоряна Лукомська. За її словами, в області є чимало замкових та оборонних об'єктів, але частина з них відома лише вузькому колу дослідників.

«У нас є об'єкти, які відносно відомі, які вже трошки розкручені. Є об'єкти, які взагалі лишилися поза кадром», — сказала Лукомська.

Один із прикладів — Чернелицький замок. Турист, який самостійно приїде до Чернелиці, побачить передусім мальовничі руїни. Але, за словами архітекторки, якщо розглядати лише сам замок, губиться значна частина історії цього місця. Адже він був частиною значно більшого містобудівного комплексу: поруч існували ринкова площа, сакральні споруди, житлова забудова, дороги та брами.

«Його цінність можна помножити в кілька разів. Тому що це не просто якийсь оборонний об'єкт», — пояснила Лукомська.

Із багатьма такими місцями є й дуже практична проблема: до них складно дістатися, бракує туристичної інфраструктури, а інформацію про історію доводиться збирати буквально по крупинках. Саме тому дослідники переконані: збереження спадщини — це не лише ремонт старих мурів. Не менш важливо досліджувати пам'ятки, оцифровувати документи, створювати зрозумілі реконструкції та пояснювати, що саме людина бачить перед собою і чому це місце важливе.