Ровесник Незалежності: історія хірурга з Кропивницького, який обрав шлях батька

«Я себе не бачу ніким іншим, як лікарем», — каже 35-річний Сергій Бондарчук. Із Кропивницького він родом, але свій професійний шлях розпочинав за сотні кілометрів від дому.

Після медичного університету молодий хірург поїхав працювати до Кривого Рогу. Там він провів шість із половиною років як загальний хірург. Саме в цей період отримав свою першу з трьох державних відзнак — Почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «За сприяння війську».

Ця нагорода для нього особлива. Її він заслужив під час ротації у складі Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова. Разом із добровольцями Сергій був у Бахмуті, коли там точилися найзапекліші бої. «Ми пліч-о-пліч стояли і допомагали на стабілізаційному пункті з евакуації медикам ЗСУ. От і після цієї ротації подали мене на відзнаку. Це, мабуть, для мене найцінніша нагорода», — згадує лікар.

Із кінця 2022 року Сергій працює у відділенні торакальної хірургії обласної лікарні. Це вузька спеціальність, яка передбачає операції на органах грудної клітини. Окрім торакальної, він має сертифікат із пластичної хірургії. Щодня в його розкладі — від однієї до трьох операцій.

«Торакальні травми гнійної патології — дуже багато їх. Ми наразі перебуваємо в септичному центрі. Це нове відділення. Тут концентрується дуже тяжка гнійна патологія і, власне, реанімаційні хворі, яким потрібно майже щодня робити перев'язки під наркозом. Безумовно, перед кожною операцією ти за щось хвилюєшся. Без плану, хоча б мінімального, йти не можна. Тому що не буває маленьких операцій — бувають великі ускладнення», — пояснює хірург.

Вибір професії для Сергія не був випадковим. Його батько, теж Сергій Бондарчук, — завідувач того самого відділення, де нині працює син. Разом із ним там працюють четверо хірургів. «Для мене він завжди був прикладом і натхненням у дитинстві та зараз. Особливо в дитинстві це виглядало так романтично, коли його кудись там викликали, і він збирався та їхав у будь-який час дня і ночі. Зараз я також так роблю, але це не так романтично виглядає. О другій годині ночі треба кудись їхати і щось робити», — усміхається Сергій.

Батько зізнається: радий, що син пішов його слідами. «За рік ми виконуємо приблизно 400-450 оперативних втручань. Я задоволений, що мій син пішов моїми слідами і став лікарем — торакальним хірургом. Звичайно, я намагаюся передати те, що вмію сам. І не тільки йому, а й моїм ординаторам — лікарям-хірургам», — розповідає старший Бондарчук.

Для молодшого Сергія медицина — це стиль життя і свідомий вибір. Найбільше задоволення приносить момент, коли людина одужує. «Є такий вислів латинською мовою: "Usus magister est optimus" — "Досвід — найкращий вчитель". Але ж досвід має ґрунтуватися на знаннях», — підсумовує лікар.

Попри всі труднощі професії, Сергій не уявляє себе в іншій ролі. Його шлях — від Кривого Рогу до Бахмута і далі до Кропивницького — це історія про вірність покликанню, родинну традицію та щоденну боротьбу за життя людей.