«На війні немає дрібниць»: історія командира «Крука» з волинської «Сталевої Сотки»

Василю 32 роки, він родом з Івано-Франківщини. Нині він молодший лейтенант і командує механізованим взводом у 2 механізованому батальйоні волинської 100 окремої механізованої бригади, куди прийшов у жовтні 2025 року.

Позивний «Крук» чоловік отримав ще під час строкової служби в лавах Національної гвардії України, яка тривала з 2013 по 2015 рік. А у вересні 2021-го, завершивши навчання, вирішив підписати контракт із Збройними силами України. Першим його підрозділом стала 128 окрема гірсько-штурмова бригада.

Повномасштабне російське вторгнення Василь зустрів на Запорізькому напрямку. Відтоді — фронт, бойові завдання, побратими поруч і постійне навчання. За ці роки назбиралося чимало досвіду й сотні ситуацій, у яких рішення доводилося ухвалювати швидко.

Для командира взводу головне — не техніка й не звання, а люди. «Найважливіше – це люди. Якщо твій підрозділ злагоджений, якщо хлопці довіряють один одному і командиру – тоді можна виконувати завдання», – переконаний боєць.

Василь не керує з тилу: на позиції він виходить разом зі своїми військовослужбовцями. І наполягає, що власний досвід потрібно не просто зберігати при собі, а передавати тим, хто поруч. «На війні немає дрібниць. Твої вміння та навички у потрібний момент можуть врятувати чиєсь життя», – стверджує «Крук».

Але поза формою, званням і позивним він — звичайна людина, у якої є родина. Найбільше його чекають мама та дружина. Війна навчила Василя цінувати прості речі: розмову з близькими, тишу, звичайний день без обстрілів і можливість просто бути вдома. Саме про дім він думає, коли говорить про майбутнє після війни.