Квас із бузини з Полтавщини: жива традиція, що стала культурною спадщиною

У Заводській громаді на Полтавщині технологію приготування квасу з бузини офіційно визнали частиною нематеріальної культурної спадщини області. За цим рішенням стоїть особиста історія родини місцевої працівниці культури Ірини Михлик, яка вирішила повернути цінність напою, що колись був звичним у кожній хаті.

Ірина Михлик, художня керівниця Заводського міського будинку культури, розповідає, що рецепт дістався їй від бабусі, яка працювала мікробіологом на місцевому підприємстві. Жінка поєднувала професійні знання з домашньою майстерністю: вона точно знала, коли бузина найбагатша на квіти, на яких із них живуть природні дріжджі, скільки часу потрібно для настоювання та якої кількості інгредієнтів вимагає напій.

«У дитинстві я часто допомагала їй. Мама моя теж варила цей квас. А тепер я продовжую традицію — варю його для своїх дітей та передаю свій досвід», — зізнається Ірина. Імпульсом до визнання став конкурс, який оголосив Полтавський центр творчості. Серед багатьох ідей обрали саме родинний рецепт: «Ми хотіли повернути цінність тому, що люди звикли вважати звичайним».

Процес приготування квасу зберігає всі етапи, описані бабусею. Сировину — свіжі суцвіття чорної бузини — збирають у кінці травня–червні, у суху погоду та далеко від доріг. Квіти мають бути повністю розкриті й запашні. Їх закладають у глечик чи трилітрову банку, заливають водою (джерельною або відстояною кип'яченою) та додають цукор або мед. За бажанням — лимон, родзинки чи м'яту. Напій настоюється одну-три доби за кімнатної температури, коли на квітах починається природне бродіння. Далі його проціджують, розливають у пляшки, іноді додаючи родзинку, і залишають у прохолоді ще на день-два для дозрівання.

Ірина Михлик наголошує: цінність напою не лише в старовинному смаку. «За цим напоєм стоїть жива традиція — знання про те, як збирати бузину, як її готувати, які пропорції використовувати, як відбувається природне бродіння. І головне — ці знання не просто записані в книжці, а зберігаються в живій практиці та передаються між поколіннями». Саме тому в умовах урбанізації технологію внесли до обласного реєстру — щоб зберегти її для молоді та популяризувати як частину локальної кулінарної культури, пов'язаної з побутом, сезонністю та гостинністю Полтавщини.