Львів проводжає чотирьох воїнів: історії Віталія, Олександра, Лева та Дмитра

Чин похорону розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Орієнтовно об 11:30 на площі Ринок відбудеться загальноміська церемонія прощання. Мерія закликає львів'ян та гостей міста долучитися до неї та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань.

Віталій Мигаль народився 24 липня 1992 року у Львові. Навчався у середній загальноосвітній школі №99, згодом здобув професію митника у Львівському кооперативному фаховому коледжі економіки і права, а пізніше — вищу освіту в одному з львівських університетів. Працював у сфері продажу на приватних підприємствах. Рідні згадують його як життєрадісну, комунікабельну, щиру та турботливу людину, відкриту у спілкуванні й уважну до близьких. Віталій захоплювався плаванням і футболом, цікавився історією та любив читати. У 2023 році він став на захист Батьківщини й боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Запорізькому напрямку у складі 71-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ. Воїн загинув 20 листопада 2023 року. У нього залишилися батьки, двоє сестер, хрещені, близькі та родина.

Олександр Бєлошенко народився 10 червня 1994 року в Донецьку, навчався в закладі загальної середньої освіти Донецької області. За словами рідних, він був позитивною, доброю та оптимістичною людиною, вирізнявся людяністю й щирістю, любив активний відпочинок і завжди прагнув проводити час цікаво та змістовно. У 2025 році Олександр став на захист Батьківщини та боронив її на Донецькому й Дніпропетровському напрямках у складі 210-го спеціального окремого батальйону «Берлінго» Сухопутних військ. Він загинув 20 серпня 2026 року. В Олександра залишилися дві доньки.

Лев Маленков народився 5 березня 1974 року у Стрию на Львівщині. Навчався в закладі загальної середньої освіти рідного міста, а вищу освіту здобув у Національному університеті «Львівська політехніка». Працював у сфері інформаційних технологій на приватних підприємствах. Рідні описують його як відповідального, вихованого, чесного, відвертого та оптимістичного, стриманого й виваженого у спілкуванні. Він завжди відповідально ставився до обов'язків, дотримувався слова та з повагою ставився до людей, захоплювався комп'ютерною технікою й любив проводити час на природі. У 2026 році Лев став на захист Батьківщини та боронив її на Південно-Слобожанському напрямку у складі 1-го Донецького прикордонного загону «Гарт» Державної прикордонної служби. Він загинув 18 вересня 2026 року. У нього залишилися друзі та побратими.

Дмитро Станицький народився 30 вересня 1994 року у Львові. Навчався у середній загальноосвітній школі №77 з поглибленим вивченням економіки та управлінської діяльності, а згодом — в Українській академії друкарства. Працював у сфері будівництва на приватних підприємствах. Рідні згадують його як розумну, позитивну, життєрадісну, дружню та відповідальну людину, завжди готову допомогти іншим. Дмитро захоплювався легкою атлетикою та паркуром, брав участь у змаганнях, любив готувати й відпочивати в горах. Із початком повномасштабного вторгнення він став на захист Батьківщини та боронив її на Донецькому й Південно-Слобожанському напрямках у складі 125-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ. Дмитро загинув 20 вересня 2026 року та був нагороджений медаллю «Ветеран війни». У нього залишилися мати, сестра та родина.

Віталія Мигаля поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87. Олександра Бєлошенка, Лева Маленкова та Дмитра Станицького поховають на Голосківському кладовищі.