«Пророчий вірш» воїна з Буковини: історія Едуарда Голенка

Едуард Голенок виріс у Новодністровську на Буковині. До 2014 року жив у Криму, звідки виїхав після окупації півострова. З початком повномасштабного вторгнення чоловік став на захист Києва, воював у битві за Мощун, проходив навчання у Великій Британії та брав участь у боях на Бахмутському напрямку. Загинув 6 серпня 2022 року поблизу Нью-Йорка на Донеччині.

Сестра захисника Крістіна розповідає, що брат завжди був мужнім і рішучим. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він одразу вирішив долучитися до війська, маючи досвід строкової служби у десантних військах. Три дні він стояв у черзі під Голосіївським військкоматом, після чого потрапив до територіальної оборони. Едуард казав: «Я там, щоб ви жили, щоб війни тут у вас не було».

У березні 2022 року він брав участь у битві за Мощун. Сестра згадує, що це були одні з найважчих боїв — постійні обстріли, втрати побратимів. Після цього Едуард прагнув перевестися до П'ятої штурмової київської бригади, де служили його друзі. Невдовзі він отримав можливість пройти навчання у Великій Британії, хоча йому було 45 років, а вікове обмеження — 40. Завдяки відмінній спортивній підготовці, зокрема заняттям айкідо та парашутним спортом, його взяли.

Після трьох тижнів вишколу в Англії Едуард повернувся додому лише на одну ніч — побачити дружину. Одразу після цього його відправили на Бахмутський напрямок, під Нью-Йорк. Там військовим наказали заступати на небезпечну позицію, яка з 2014 року постійно обстрілювалася. Ніхто не хотів туди йти, тож Едуард визвався сам. Саме ця позиція забрала його життя.

Про загибель брата Крістіна дізналася від ротного Олексія Тарасенка. Той розповів, що на позиції почався мінометний обстріл, і хлопці не встигли добігти до бліндажа. Після смерті Едуарда родина почала переглядати його рукописи. Серед понад 700 творів вони знайшли вірш, написаний у 2006 році, який вразив їх майже повним збігом з обставинами загибелі.

«Він ніби передбачив свою смерть. Ми натрапили на пророчий вірш, написаний у 2006 році. І таке враження, ніби все, що мені потім розповіли про його останній бій, уже було в тих рядках», — розповідає Крістіна. У вірші йшлося про перехрестя трьох доріг і обстріл. Коли побратими надіслали сестрі супутниковий знімок місцевості, де загинув Едуард, вона побачила саме таке перехрестя.

Едуард почав писати ще в молодості. Більшість творів — російською, адже він належав до покоління, для якого така мова була звичною. Після 2014 року його світогляд різко змінився. Живучи в окупованому Криму, він відмовився отримувати російські документи, вечорами грав українські пісні та виконував на флейті гімн України. Сусіди називали його «Бандерою». З початком повномасштабного вторгнення Едуард повністю перейшов на українську мову.

Після загибелі Едуарда родина видала збірку його творів під назвою «Вибране», приурочивши до дня народження захисника та першої річниці його загибелі. Над книжкою працювала дружина Олексіна, яка стала редакторкою. До текстів додали малюнки та записки Едуарда. Музика була невід'ємною частиною його життя — він грав на гітарі, флейті та укулеле. Друзі й досі збираються разом і співають його пісні.

Позивний «Дністер» Едуард обрав через рідне місто та річку, на якій виріс. Він обожнював природу, яка давала йому сили. Один із його записів нанесли на надгробок: «Україно, дякую тобі, що виріс на твоїх долонях, що пив з твого джерела і їв твій хліб, що виріс у твоїх степах, річках та лісах. Дякую за рідних, дякую за друзів, які були зі мною роки і тепер тим, хто стоять поруч. Слава тобі».

Едуард Голенок посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, медаллю «Честь. Слава. Держава», відзнакою «Кров за Україну» та відзнакою Новодністровського міського голови «За честь та відвагу». Крістіна переконана, що пам'ять про загиблих захисників має бути увічнена: «Ми мусимо пам'ятати про хлопців. Діти мусять у школі вчити про кожного з них. Їхні імена мають бути увічнені. Бо інакше тоді буде це все марно».