Втратив ногу на фронті, а за пів року вийшов на ринг: історія прикордонника Олександра Мамонтова

Темне укриття в підвалі напівзруйнованої хати десь на північній ділянці фронту. Тут під наглядом побратимів лежить поранений 31-річний прикордонник з Харкова Олександр Мамонтов. Він важко дихає, намагаючись зберегти холодний розум і не знепритомніти від болю після травматичної ампутації кінцівки. Військовий ще не здогадується, що мине якихось пів року і темний підвал зміниться на залитий світлом софітів боксерський ринг, а його ім'я гучно звучатиме перед тисячами вболівальників.

Олександр Мамонтов підписав контракт з Держприкордонслужбою ще в 2017 році, задовго до повномасштабного вторгнення РФ. Його служба не була безпосередньо пов'язана з війною, тож коли товариші переконували, що "апетити" сусіда стосуються всієї України, прикордоннику важко було в це повірити.

"Мої друзі, які до повномасштабного вторгнення служили у бойових підрозділах, всі казали, що "велика" війна неминуча, просто ніхто не знав конкретної дати. Я – сумнівався. Просто не міг повірити, що в XXI столітті таке взагалі можливо", – каже військовий.

Як виявилось 24 лютого 2022 року – можливо. Того ранку о 4-й годині в робочу групу прийшло повідомлення про підйом по тривозі. Олександр подумав, що це чергова навчальна тривога, і почав збиратися, аж раптом почув вибухи. Зайшов у новини і зрозумів – усе життя тепер зміниться.

Втім, круто все змінити для себе Олександр вирішив сам. У 2023 році він перевівся в бойовий підрозділ: 10-й окремий загін оперативного реагування "ДОЗОР".

"Всі мої близькі друзі були в бойових підрозділах і я просто не міг стояти осторонь і відсиджуватись в кабінеті, прикриваючись погонами, тому й перевівся до спецпідрозділу", – каже чоловік.

У складі підрозділу спецпризначення Олександр Мамонтов захищав Україну на Донеччині, Харківщині та Сумщині. Встиг навіть побувати в чорнобильській зоні відчуження. Про перші реальні бойові виходи згадує, що було страшно, і щоразу страшно, і що це зовсім не так, як показують у кіно.

"Вперше – завжди страшно. Та й кожного разу страшно. Це зовсім не так, як показують в кіно. Такого раніше я ніколи не відчував. Це можна трохи порівняти з тим, коли ти вперше виходиш на бій, але разів в сто страшніше. Просто потім ти вже вчишся приборкувати цей страх і звикаєш до нього. Плюс ворог вчиться і робить це швидко. Масштабує нововведення і зміни у тактиці війні. Наприклад, так було з дронами", – розповідає військовий.

Своїм другим днем народження чоловік вважає 8 листопада 2024 року – день, коли отримав важке поранення. На той час прикордонник вже опанував пілотування дронів і виконував завдання на бомбардувальнику Vampire, який окупанти прозвали поміж собою "Баба Яга".

"Був звичайний день і головне позиція, на якій ми вже були раніше. Приїхали, розклали зв'язок, дрон, БК і стали чекати команди. Я вирішив піти до нашої автівки, щоб закинути деякі речі. Тільки-но підійшов, як відчув сильний вибух. І в наступний момент я вже на землі. "Гудить" голова, нога… Мозок наче як зрозумів, що трапилося, та не хотілося в це вірити. Я почав відповзати і кричати своїм побратимам, що я "триста". Подивився на ногу – зрозумів, що щось з нею не так і став накладати собі турнікет", – розповідає Олександр.

Побратими вибігли із засідки у підвалі напівзруйнованої хати та швидко затягнули чоловіка всередину. Там же й зняли відео перших хвилин після поранення. Евакуація була швидкою, однак ногу військовий втратив відразу ж після вибуху, тож медикам не залишалося нічого іншого, окрім як провести ампутацію. Чоловік і досі не впевнений, що саме його травмувало: протипіхотна міна, скид з дрону чи снаряд з міномету.

У перші дні після операції боєць відчайдушно перебирав у голові варіанти, щоб зрозуміти, де ж він схибив.

"Декілька днів я перебував у жорсткій депресії, – зізнається військовий. – Постійно думав: чому я пішов по тій стежці? Чому я наступив? Чому зробив так, а не інакше. Тобто сам себе звинувачував. Та потім я зрозумів, що ногу вже не повернути і просто немає сенсу себе звинувачувати, ненавидіти, накручувати, адже кінцівка від цього не з'явиться і краще мені точно не стане. Тому я поставив собі завдання рухатися далі: якомога швидше відновитися та стати на ноги, адже у мене є кохана людина, перед якою не хочеться виглядати слабким. Хочеться бути сильним в її очах, одружитися, і зробити це твердо стоячи на своїх двох ногах".

Таке свідоме "програмування" надало сил і пришвидшило реабілітацію захисника. Проблем із загоєнням ран не було, чоловік відновлювався дуже швидко і вже на третій місяць після поранення виписався з лікарні та зайнявся протезуванням.

"Головне – бажання. Є хлопці, які замикаються в собі, прогулюють заняття з реабілітації, лінуються. А ще дуже важливо підібрати штучну стопу, яка підійде саме для тебе. Тут як із взуттям", – пояснює прикордонник.

До повномасштабної війни боєць активно займався боксом, був майстром спорту з рукопашного бою. Тож коли в реабілітаційному центрі Олександрові запропонували знову одягнути бійцівські рукавички, чоловік зрадів, але й збентежився, бо боксувати зі штучною кінцівкою – зовсім інша справа.

"Звичайно, це не так, як на своїй нозі, тому довелося себе перепрограмувати. Та до всього можна призвичаїтись. Головне тут стопа. На звичайній не так зручно, адже вона не дуже мобільна, а от на м'якій біговій – те що треба. Вона дає енергію відштовхнутися, зробити ривок у необхідну мить", – каже ветеран.

Перед першим боєм чоловік вагався, але спробував і, як виявилось, виступив непогано. Після цього організатори запропонували йому через місяць вийти на благодійному вечорі боксу у Львові проти іншого хлопця на протезі. Потім був поєдинок у столиці, потім ще один і ще. Наразі Олександр провів уже п'ять боїв на великому ринзі і готується до наступного. За канатами його підтримує кохана дівчина.

"Це дуже круто. Ти відчуваєш себе професійним спортсменом на ринзі: виходиш під свою пісню, купа глядачів, телебачення. Дуже приємні відчуття, це, мабуть, мрія кожного спортсмена. Крім того, це дуже класна реабілітація і, звісно, адреналін, який у звичайному житті вже не знайдеш, адже ми, ветерани, були на війні, а там всі військові стають трішки залежними від адреналіну. Тому бокс гарна заміна", – зазначає чоловік.

Ветеран, що віднайшов віру в себе після важкої травми, закликає вірити і у всіх військових та не занепадати духом.

"Допомагайте військовим всіма можливими засобами. Долучайтесь до війська. Український народ все життя знаходиться на війні з імперією. Нас постійно хотіли знищити, підкорити, та у них це ніколи не виходило. Українське коріння всюди проростає", – резюмував Олександр Мамонтов.