Галицький замок оживає у 3D: як старі інвентарі повертають історію Прикарпаття

Галицький замок досліджують уже понад 150 років, але, за словами завідувача науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич» Андрія Стасюка, навіть за цей час залишається чимало прогалин у знаннях про його історію, вигляд та функціонування. Про це він говорив на Форумі зі збереження спадщини, що відбувся у Франківську в межах Днів європейської спадщини.

Замок ніколи не був лише оборонною спорудою. У різні часи він правив за адміністративний та політичний осередок Галицької землі: тут містилася резиденція старости, ухвалювали судові рішення, а подекуди збиралися на наради, пов’язані з тогочасним політичним життям.

«Це місце військових баталій і політичних рішень, які інколи впливали на долю цілого регіону, який ми сьогодні називаємо Галичиною», — розповів Стасюк.

Важливим кроком для сучасних досліджень стало оцифрування архівів. Саме завдяки йому вдалося віднайти найдавніший наразі відомий інвентар Галицького замку, датований 1582 роком. У цьому документі кілька сторінок присвячені докладному опису споруди. Матеріал уже опрацювали науковці та опублікували у збірнику наукових праць заповідника. Дослідникам доступна також ілюстрація Галича 1616 року, яка може додати відомостей про тогочасне місто та його об’єкти.

«Можливості джерел для вивчення історії Галицького замку далеко не вичерпані. Вони потребують більш детального і ретельного опрацювання», — зазначив Стасюк.

Але старі документи вирішили використати не лише для наукових статей. У 2025 році разом із доцентом Університету Короля Данила та студентом-магістрантом дослідники спробували створити гіпотетичний 3D-тур Галицьким замком. За основу взяли попередні тривимірні моделі та знайдений опис 1582 року. Відтворювали не лише зовнішній вигляд споруди, а й окремі деталі інтер’єру — аж до розташування предметів та описаних у документах печей.

Стасюк наголошує: така реконструкція не претендує на абсолютну історичну точність, адже частину деталей можна відтворити лише гіпотетично. Її завдання інше — дозволити людині не просто дивитися на сучасні руїни, а уявити, як замок міг виглядати і як у ньому жили наприкінці XVI — на початку XVII століття.

«Це створено в першу чергу для атракційності, аби відвідувачі замку могли зануритися або спробувати зануритися за допомогою інноваційних технологій і побачити, як замок жив», — пояснив дослідник.

За його словами, розвиток Галицького замку має спиратися на чотири речі: автентичність, доступність, зрозуміле представлення історії та використання сучасних технологій. При цьому експозиція, на його думку, не повинна перетворюватися просто на набір старих речей.

«Експозиція має не просто показувати предмети, а відповідати на питання, що це місце означало для людей тоді», — сказав він.

Галицький замок реставрують із початку 2000-х років. Частину споруд дослідили та відновили, однак чимало планів так і не реалізували. За словами Стасюка, частина проєктної документації за цей час уже встигла застаріти. Перед повномасштабною війною роботи планували продовжити в межах державної програми «Велика реставрація», однак після російського вторгнення фінансування припинилося. Тож одним зі шляхів для подальших досліджень та збереження замку учасники форуму називають грантові програми та співпрацю держави, громад і приватного сектору.

Про іншу проблему замкової спадщини Прикарпаття говорила докторка архітектури, професорка Зоряна Лукомська. За її словами, область має значну кількість замкових та оборонних об’єктів, але частина з них відома лише вузькому колу дослідників.

«У нас є об’єкти, які відносно відомі, які вже трошки розкручені. Є об’єкти, які взагалі лишилися поза кадром», — сказала Лукомська.

Одним із прикладів вона назвала Чернелицький замок. Сьогодні турист, який самостійно приїде до Чернелиці, побачить передусім мальовничі руїни. Але, за словами архітекторки, якщо розглядати лише сам замок, губиться значна частина історії цього місця. Адже він був частиною значно більшого містобудівного комплексу, поруч із яким існували ринкова площа, сакральні споруди, житлова забудова, дороги та брами.

«Його цінність можна помножити в кілька разів. Тому що це не просто якийсь оборонний об’єкт», — пояснила Лукомська.

Водночас із багатьма такими місцями є дуже практична проблема: до них складно дістатися, бракує туристичної інфраструктури, а інформацію про історію доводиться збирати буквально по крупинках. Саме тому, на думку дослідників, збереження спадщини має означати не лише ремонт старих мурів. Не менш важливо досліджувати пам’ятки, оцифровувати документи, створювати зрозумілі реконструкції та пояснювати, що саме людина бачить перед собою і чому це місце важливе.