Позивний «Студент»: історія 26-річного прикордонника Олександра Книгиницького

Олександр Книгиницький народився і виріс у родині військовослужбовців. Після школи він вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України, а у 2021 році її закінчив. Першим місцем служби молодший офіцер обрав Харківський прикордонний загін — за власними словами, хотів бути далі від дому й ближче до бойових дій.

24 лютого 2022 року Олександр перебував у прикордонному наряді. Йому був 21 рік. Коли почалися обстріли, він спершу не повірив, що це повномасштабна війна. «Перші кілька хвилин я думав, що це сон. А потім зрозумів: ні, не сон. Реальність», — пригадує прикордонник.

Під час оборони Харкова бійці облаштовували позиції у будинках і підвалах. Там Олександр і отримав позивний «Студент» — він був наймолодшим серед офіцерів, тож старші побратими жартували, що йому ще треба вчитися.

Одного разу Олександр разом із двома побратимами прикривав позиції з автоматичного гранатомета. Російські солдати намагалися оточити українських бійців. По рації до нього почали звертатися вже без позивного: «Саня, витягай нас». Олександр використав боєкомплект, якого мало вистачити майже на місяць. Коли зрозумів, що утримувати зруйновані позиції ціною нових втрат немає сенсу, дав команду відходити й побіг до побратимів.

Серед них був важкопоранений сержант. Олександр зняв із нього спорядження, закинув його руку собі на плече та почав виводити з-під обстрілу. Поранений просив залишити його і рятуватися самому, однак Олександр відмовився — знав, що на сержанта чекають двоє маленьких дітей.

Далі він пам'ятає не все. Поруч вибухнув боєприпас, і Олександр втратив свідомість. Прийшов до тями вже біля евакуаційної машини. Кров на його одязі виявилася кров'ю пораненого сержанта. Сам Олександр отримав важку контузію.

Сержант вижив. Згодом вони разом проходили реабілітацію і досі підтримують зв'язок. Та є й ті, кого врятувати не вдалося. Одного загиблого друга Олександр упізнав у госпіталі, ще один близький побратим зараз вважається зниклим безвісти.

Про війну Олександр не любить говорити багато. Для нього вона пов'язана з розрухою, втратами та болем. Але після перемоги він хоче відвідати могили загиблих побратимів і побувати в кожного, хто не повернувся з війни.