Що насправді їдять косатки: історія найрозмаїтішої дієти серед хижаків

Косатка належить до родини дельфінових, тобто є найбільшим дельфіном у світі. І хоч це звучить несподівано, вона здатна полювати на власних менших родичів — морських свиней та інших дельфінів. Її здобиччю стають і великі вусаті кити: смугастики, дитинчата горбаня, кашалота, фінвала, а подекуди навіть синій кит. Додайте сюди птахів, морських черепах і рибу — і стане зрозуміло, чому історія харчування косаток вважається однією з найцікавіших та найзаплутаніших серед усіх хижаків.

Косатки — хижаки найвищого порядку, так звані apex predators. У природі немає того, хто полював би на них самих. Вони трапляються в усьому світовому океані, крім Балтійського, Чорного, Азовського та Каспійського морів, і віддають перевагу високопродуктивним навколополярним водам над теплими екваторіальними. Це великі й активні тварини, які долають гігантські відстані, а ареали різних кланів часто перетинаються.

Живуть косатки стабільними матрилінійними родинами. Представники однієї родини можуть триматися разом десятиліттями й передавати молодшим техніки навчання — це вже ознаки культури. Загалом у світі нарахували щонайменше 50 тисяч косаток, але рахували лише там, де була можливість. Тому навіть Міжнародний союз охорони природи (IUCN) вважає цей вид Data Deficient — таким, про який наразі недостатньо інформації.

Саме через вузьку харчову спеціалізацію окремих сімей і виникла ідея поділу косаток на екотипи. Генетичних підстав вважати їх окремими видами немає, але відмінності в дієті, морфології та соціальній організації справді разючі. У північній частині Тихого океану виокремлюють резидентних, транзиєнтних та офшорних косаток. В Атлантиці — тип І (генералісти) та тип ІІ (спеціалісти). У Південній півкулі традиційно розрізняють підтипи A, B1, B2, C та D.

Північнотихоокеанська резидентна група налічує 74 особини й рік у рік скорочується. Ці тварини живуть у затоці П'юджет-Саунд на кордоні між штатом Вашингтон і Канадою та харчуються переважно лососем чінук — найбільшим із місцевих. Дрібнішого лосося вони, здається, просто гидують. Живуть вони компактно трьома групами: J pod — 27 тварин, K pod — 14 та L pod — 33.

Поруч мешкають транзиєнтні косатки, їх ще називають косатками Біґґса — на честь американського вченого Майкла Біґґса, який досліджував їх усе життя. Вони багато подорожують узбережжям, бо полюють переважно на тюленів та морських свиней. Щоб не посилювати конкуренцію за велику здобич усередині родини, тримаються меншими групами по 2–10 особин і полюють у мілких водах.

Третій тип, офшорний, живе над глибинами. Про його соціальну структуру відомо мало, але ці косатки віддають перевагу відкритому океану, збираються у групи по 75–100 особин і харчуються, найімовірніше, рибою, зокрема хрящовими акулами та скатами. Минулого року прозвучала пропозиція виділити резидентних, транзиєнтних та офшорних косаток півночі Тихого океану в три нові види, але наукова спільнота виявилася не готовою й дебатує щодо статусу підвидів.

У Північній Атлантиці тип І харчується переважно рибою — оселедцем та макреллю, — хоч може спожити й тюленя. Саме ці косатки подорожують до берегів Норвегії за оселедцем і конкурують за нього з місцевими рибалками. Вони відомі технікою колективного полювання, яку називають «карусельним харчуванням»: косатки лякають оселедця відблисками від білих частин шкіри на животах, закручують його у величезну спіраль, а потім найбільший і найсильніший самець стрибає та ляскає хвостовим плавцем, оглушуючи все стадо. Інші члени групи тим часом поїдають оглушену рибу. Окреме питання — як косатки обирають, хто саме буде стрибати й ляскати хвостом, але вчені вже намагаються це з'ясувати.

Тип ІІ більший за розміром і харчується вусатими китами — переважно невеликими смугачами, але може колективно нападати на дитинчат горбаня, фінвала, кашалота або навіть синього кита. Щоправда, така вибірковість радше артефакт невеликої вибірки, ніж справжня репрезентація всіх хижих косаток півночі Атлантики.

Із п'яти підтипів Південної півкулі чотири — A, B1, B2 та C — мешкають у високих широтах навколо Антарктиди, південніше за 60°, а один, тип D, — у субантарктичних водах. Рушієм для цього поділу стали радше морфологічні відмінності, аніж дієтичні преференції. Дослідження в суворих умовах Антарктики дорогі й доволі спорадичні, а більшість промислу, туризму та досліджень відбувається лише протягом антарктичного літа.

Косаток типу А називають антарктичними. Вони великі, 7–9 метрів, повністю чорні, харчуються китоподібними та тюленями, а влітку поширені у відкритих водах Південного океану. Тип В1 полює на ластоногих — саме ці косатки є героями популярних відео про кооперативне полювання на тюленів. Одна з типових технік — «змивання хвилею». Невелика група, зазвичай 3–5 особин, знаходить тюленя на крижині, кружляє навколо, намагаючись хвилею змити його в море. Якщо не вдається, косатки «шпигують» за тюленем, виринаючи з вертикально піднятою головою, а потім вишиковуються в шеренгу й стрімко пропливають під крижиною, потужно вдаряючи хвостом, щоб розкачати льодову платформу. Якщо крижина невелика, вона кришиться, і тюлень потрапляє у воду, де в нього мало шансів урятуватися.

Тип В2, косатки Жерлаш, зовні такі самі, як В1, але майже вдвічі менші. Вони більш місцеві для Антарктичного півострова й протоки Жерлаш, орієнтовані в харчуванні на пінгвінів, а на зиму відкочовують у тропічні води. Тип С, косатки моря Росса, найменші в Південній півкулі, з сірою шубкою та білими навколоочними плямами. Рибалки помічали їх за крадіжкою антарктичного ікланя патагонського прямо з риболовних ярусів, тож вважається, що вони їдять риб, але їхня дієта поза цими спостереженнями залишається загадкою. Тип D об'єднує всіх косаток субантарктики: великих, чорних, з білими плямами та більш округлою, випуклою головою. Вони теж люблять ікланя, але подробиць про їхнє харчування вченим бракує.

Яскрава техніка «змивання хвилею» — не єдина в арсеналі косаток. Справді екстремальною є поведінка, коли косатки буквально викидаються на берег з розгону, переслідуючи здобич. Таку техніку помітили в конкретної ідентифікованої невеликої родини на півострові Вальдес в Аргентині, яка полює на морських левів. Нею користуються й інші локальні популяції — для полювання на морських слонів та тюленів на субантарктичних островах Крозе, Маккуорі, Трістан-да-Кунья, Маріон та в північній Патагонії. Це справді небезпечно: тварина ризикує залишитися на березі з кожним стрибком, якщо потужність хвилі, що відкочується назад у море, буде врахована недостатньо точно.

Хоча деякі підтипи косаток демонструють вкрай високу специфічність у харчових преференціях, загалом їх помічали за споживанням дійсно широкого спектра потенційних жертв — до 200 найменувань, серед яких 46 видів ссадин, 22 види птахів, 4 види морських черепах, 73 види кісткових та хрящових риб і 38 видів безхребетних. У цьому списку трапляються морська та річкова видра, дюгонь, морж, а ще — лось і олень, яких косатки можуть «перехоплювати», коли ті перепливають між островами. Білого ведмедя в цьому переліку немає, і це логічно: кожен із цих видів воліє триматися по різні сторони льоду.