Снайдер: свобода починається з того, як ми реагуємо на терор

Тімоті Снайдер розповідає, що 11 вересня 2001 року, коли він викладав історію Східної Європи в Єльському університеті, темою його лекції була провокація. Російські імперські спецслужби, а потім і радянські, довели до досконалості вміння змушувати супротивника чинити так, як їм потрібно, — і при цьому переконувати його, ніби він діє з власних міркувань. Коли стається щось жахливе, страждання не є головною метою тих, хто його спричинив, писав історик. Головне — загнати людину в такий психологічний стан, у якому вона зробить щось, що зашкодить їй ще більше.

Історія знає чимало терактів, і справжнє питання, на думку Снайдера, завжди в тому, що робити після них. Запобігти кожній жахливій події неможливо, але свобода починається з реакції на неї. На жаль, американці відреагували на 9/11 саме так, як хотіли терористи, — а можливо, навіть перевершили їхні очікування, зробивши світ гіршим і для себе, і для всіх інших.

Очевидною відповіддю мало б стати позбавлення залежності від викопного палива, міркує історик. Без залежності від нафти США не були б так глибоко втягнуті в справи Близького Сходу; інвестиції в чисту енергію могли б стримати глобальне потепління, запобігти подальшим війнам у регіоні й не допустити формування вуглеводневої олігархії Владіміра Путіна в Росії. Але цього не сталося. Президент Джордж В. Буш, за словами Снайдера, не виявляв інтересу до пошуку безпечних джерел енергії, а напади терористів пояснював тим, що «вони ненавидять нашу свободу». Після цього, зауважує автор, уряд сам почав цю свободу обмежувати.

Новостворене Міністерство внутрішньої безпеки об'єднало під одним керівництвом різнорідні відомства, зокрема ті, що відповідали за кордони, і розглядало все це насамперед як питання безпеки. Це заклало підвалини внутрішньої політики, яка поділяє людей на «легальних» і «нелегальних», на «нас» і «їх», пише Снайдер. Саме поняття homeland, на його думку, відлунює нацистським захопленням поняттям Heimat: тоді це була екзотична назва відомства, не властива американським інституційним традиціям, але відтоді слово нормалізувалося в значенні з виразно фашистським забарвленням. За адміністрації Дональда Трампа головними загрозами дедалі частіше вважають внутрішніх ворогів — тих, кого не визнають такими, що по-справжньому належать до країни. Міністр оборони Піт Гегсет, за словами історика, перетворює збройні сили на арену культурних воєн, а їхнім майбутнім завданням має стати «оборона батьківщини».

Однією з головних причин приходу Трампа до влади Снайдер називає вторгнення в Ірак у 2003 році — війну за власним вибором, яка була найгіршою можливою зовнішньополітичною відповіддю на 9/11. Вона травмувала американців і зробила їх уразливими перед кандидатом, який використав цю тему для здобуття влади — лише для того, щоб самому розпочати нові війни й зробити країну ще вразливішою перед тероризмом. Війна також закріпила політичну економіку, в якій домінують військові витрати та державний борг: замість боротьби з майновою нерівністю, відсутністю соціальної мобільності та економічною незахищеністю сімей країна вливала кров, переважно чужу, і гроші в пісок.

Адміністрація Буша вигадала зв'язки між Іраком і терористами 11 вересня. Зрештою це підірвало довіру американців до власного уряду й створило умови для появи такого політика, як Трамп, а вигадані приводи заклали основу для порушення одного з найголовніших принципів міжнародного права — заборони неспровокованих агресивних воєн.

Готуючись до вторгнення в Ірак, американці стверджували, що визволення, можливе у Східній Європі, можливе і на Близькому Сході. Але ситуації були зовсім різними: одне — позбутися диктатури зсередини, зовсім інше — робити це шляхом іноземного вторгнення. Посткомуністичні лідери Європи мали уявлення про те, що має настати далі, а американці в Іраку такого уявлення не мали, вважаючи, що знищення поганого режиму саме собою дасть кращий. Було б неправильно казати, що вторгнення в Ірак спричинило російське вторгнення в Україну 2014 року, але американська війна, безумовно, полегшила Путіну завдання: він дійшов висновку, що великі держави можуть вторгатися в інші країни, прикриваючись грандіозною брехнею.

Снайдер згадує, що однією з причин, чому він попереджав у 2013 році та на початку 2014-го про можливе вторгнення Росії в Україну і захоплення Криму, була сюрреалістична пропаганда російських медіа — безглузда, як і американська пропаганда 2002-го та початку 2003 року. Невдовзі після початку російського вторгнення він узяв участь у публічній дискусії в Празі, де емоції вирували. Одна людина у футболці з російським фашистським гаслом узяла мікрофон і запитала, чому Росія повинна дотримуватися будь-яких правил, якщо американці не дотримувалися їх в Іраку 2003 року. Снайдер відповів, що правила залишаються правилами: американське вторгнення було незаконним, але дві помилки не роблять одну з них правильною. Це запитання, за його словами, випливало з внутрішньої логіки олігархічного режиму — але його полегшили Сполучені Штати: не існує правди, немає правильного й неправильного, немає правил.

Наприкінці 2021-го та на початку 2022 року, коли Росія готувала друге вторгнення в Україну, тінь Іраку все ще нависала над подіями. Двома десятиліттями раніше США збрехали про підстави для вторгнення в Ірак, а тепер говорили правду про російські плани щодо України. Хоча факти були очевидними, американцям було легше не вірити через брехню, яку їхній уряд поширював у 2002-му. У результаті всі виявилися менш підготовленими, ніж могли б бути, коли почалася велика війна.

Після провокації 2001 року Америка відреагувала так, як хотіли терористи, і тим самим допомогла створити світ, у якому тероризм став настільки звичним, що вже ледве зрозуміло, коли доречно вживати це слово. Путін і Трамп використовують його, щоб називати своїх ворогів терористами, хоча самі вдаються до державного терору. Трамп нормалізував тероризм, намагаючись утриматися при владі силою в січні 2021 року, а злочинна агресивна війна Путіна проти України супроводжується масовими зґвалтуваннями, викраденням дітей і масовими стратами активістів на окупованих територіях. Найочевиднішим проявом терору Снайдер називає щоденні запуски дронів і ракет по українських цивільних.

Свій текст історик пише під землею в Харкові, де тієї ночі вже втретє лунали сирени повітряної тривоги. Українці збивають більшість дронів, але ракети падають, вибухають і вбивають, тому що американці вирішили не надати Україні ракети для систем Patriot. Частково це, на його думку, відображає солідарність із терористами: посланці Трампа щойно були в Москві й вихваляли «цілі» Путіна. Це також побічний наслідок приреченої війни Трампа проти Ірану — США безглуздо витратили на Близькому Сході боєприпаси, які могли б урятувати життя в Україні. Тож війна Трампа проти Ірану допомагає Путіну вести війну проти України.

І все ж ця війна є надзвичайно непопулярною і, очевидно, програною, пише Снайдер, а Трамп продовжує її навіть напередодні проміжних виборів. Можливо, він сподівається, що іранський режим зробить йому послугу, завдавши удару по території Сполучених Штатів. Тоді він зможе спробувати призупинити вибори або розгорнути ще більше американських військ у ще більшій кількості американських міст — і залишатися при владі необмежено довго. Це один зі способів бажати перемоги терористам: розпочати велику війну на Близькому Сході, виснажити власну оборону й сподіватися на найгірше. Іран може піддатися на провокацію та здійснити смертоносну атаку, або ж Трамп може просто заявити, що така атака сталася. З огляду на всі провокації, брехню й терор після 11 вересня було б нерозумно не сприймати цей сценарій серйозно.

Наприкінці Снайдер повертається до українців, яких бачив минулої ночі. Вони зібралися під землею на публічний захід, усміхалися, пили вино й говорили про ідеї. Вони не робили того, чого хочуть терористи: не здавалися і не підкорялися, а самостійно думали про майбутнє. Саме це, на його думку, сьогодні мають робити американці — не піддаватися на провокації, не входити в ментальний світ терориста, думати самостійно. Лише тоді можна сподіватися, що наступна чверть століття буде кращою за попередню.