У Сумах відтворили весільні головні убори наречених минулого століття

У межах проєкту «Там, де квітне традиція» майстриня Анна Гавриленко власноруч створила репліки весільних уборів, які побутували в прикордонних громадах Сумщини. Жінка працює начальницею відділу нематеріальної культурної спадщини центру й уже близько восьми років займається реконструкцією традиційного весільного вбрання.

Як розповіла директорка центру Євгенія Бистрицька, у майбутньому команда планує відтворити всю весільну обрядовість, притаманну цьому регіону, щоб зберегти локальну ідентичність. Особливо актуально це нині, коли через війну, вимушене переселення людей і руйнування традиційного культурного середовища спадщина опинилася під загрозою зникнення.

Цікаво, що в проєкті свідомо не відтворювали звичний для сучасної людини образ української нареченої в традиційному строї. Адже на початку та в середині XX століття народний святковий одяг змінювався: разом із віночками молоді жінки носили сукні й блузи за модою того часу. Тому представили стилізацію, наближену до естетики цієї епохи.

Для відтворення уборів Анна Гавриленко використала папір, дріт і парафін, а для одного з них — особливий вид воску. Найстаріший зразок — вінок Олени Пчілки з апельсинового цвіту, який письменниця одягала на весілля з Петром Косачем, — вона відтворила за музейним зразком 1868 року.

«Репліки весільних віночків із Запсілля та Річок я відтворила за світлинами, а віночок із Залізняка — за описом і технологією, якої навчилася від майстрині Катерини Гецько. Імовірно, такі головні убори були притаманні весільному обряду початку та середини минулого століття», — поділилася Анна Гавриленко.

У селі Залізняк головні убори виготовляли з тонкого мідного дроту та спеціального паперу, вкритого білим парафіном. Кожну квітку для репліки майстриня зробила вручну, а щоб надати характерного «воскового» блиску, кілька разів занурювала її в розтоплений парафін.

Варто зазначити, що подібний проєкт центр уже реалізовував у 2021 році — тоді Анна Гавриленко виготовила репліки весільних вінків із різних куточків області в межах проєкту «Княгиня». Згодом з’явився дослідницький проєкт «Весільний чин», де зібрали особливості весільного обряду та ролей у ньому, визначивши 10 основних чинів, які побутували на Сумщині. Нинішній проєкт «Там, де квітне традиція» став логічним продовженням цих досліджень.