Захист традиційних родин: не прайди, а реальні проблеми

Щоразу, коли в українському місті проходить ЛГБТ-прайд, поряд збираються люди, які кажуть, що захищають традиційні сім’ї. Складається враження, ніби головна проблема таких родин — існування одностатевих пар. Але чи це справді так?

Автор матеріалу — батько двох дітей, який виріс у гетеросексуальній сім’ї й сам створив таку. Він переконаний: традиційні сім’ї потребують захисту, але не від ЛГБТ, а від цілком реальних труднощів. «Справжня демонстрація на захист традиційних сімей мала б бути з візочками, запасними підгузками й іти від одного дитячого майданчика до іншого», — зазначає він.

Традиційна сім’я — це офіційно одружена гетеросексуальна пара з дітьми. Чим більше дітей, тим «традиційніше». Однак сучасне життя робить таку модель надзвичайно складною. Після народження дитини хтось має постійно бути з нею — зазвичай це жінка. Сидіти з малюком — не відпочинок, а якщо дітей кілька з невеликим інтервалом, напруження зростає в рази.

Фінансове питання теж гостре: дітей треба годувати, купувати підгузки, платити за житло. Хтось із батьків мусить працювати, а після роботи батьківські обов’язки нікуди не зникають. Немовлята будять вночі по кілька разів, і часом робота здається відпочинком — хоча б ніхто навколо не плаче.

Особливо вразливими є жінки. Після народження дитини вони на кілька років випадають із ринку праці, а повернутися до кваліфікованої роботи складно. Якщо чоловік іде в декрет — проблеми ті самі. Що більше дітей, то важче будувати кар’єру, особливо тому, хто проводить із ними найбільше часу. Потім ми бачимо підписи під історичними фото: «Видатний політик А… і його дружина». Але багатодітна мати хоче бути чимось більшим, ніж «дружина пана такого-то».

Раніше допомагали бабусі й дідусі, але «інститут бабусі поступово відмирає», як зауважила одна молода мама з України. Старші родичі не завжди мають сили або бажання постійно сидіти з онуками — вони хочуть мандрувати. До того ж вони можуть жити далеко.

Колись багатодітність була нормою, але через високу дитячу смертність. Філософ Серен К’єркегор мав шістьох братів і сестер, але п’ятеро померли до повноліття. З покращенням рівня життя смертність зменшилася, а кількість дітей у сім’ї впала до одного-двох. Нині навіть у «традиційних» країнах Африки народжуваність знижується.

Тож справжні гасла на підтримку традиційних сімей мають бути іншими: доступні дитячі садочки зі зручним графіком, страхові фонди для оплати лікарняних через хворобу дитини, реальні декретні відпустки для обох батьків, допомога з орендою житла, програми для працедавців, які заохочують брати на роботу жінок після декрету, підтримка дитячих майданчиків і гуртків, студентські стипендії, адаптовані для візочків вулиці й транспорт.

Це складно й дорого, але значно корисніше для традиційних сімей, ніж нападки на прайди. Адже одностатеві шлюби не заважають більшості одружуватися «традиційно» й мати дітей. Заважає інше — відсутність реальної підтримки.