25 років на швидкій, 4 — на передовій: історія тернопільського фельдшера

Сержант Віктор з Тернополя — людина, яка присвятила життя порятунку інших. До 2022 року він понад чверть століття працював фельдшером екстреної медичної допомоги. Єдиним військовим досвідом тоді була строкова служба ще за радянських часів. Але коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, чоловік не вагався ані хвилини.

«Захист Вітчизни. Дуже негативно поставився до того, що наш колишній „братній народ“ посягнув на наш суверенітет. Своїм обов’язком вважав стати на захист і об’єднатися з усіма, щоб дати гідний відпір», — згадує Віктор.

Уже на другий день великої війни він прийшов до військкомату, пройшов медкомісію, і того ж вечора був у своєму підрозділі. Спочатку служив бойовим медиком роти вогневої підтримки, а згодом став фельдшером медичного пункту 3-го батальйону 105-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.

За цей час він пройшов найгарячіші напрямки: Донеччину, Куп'янськ, Суми, Харківщину, Покровськ. Багаторічний досвід роботи на «швидкій» став його найбільшою перевагою.

«Мені не було важко проходити моральні пороги, адже на „швидкій“ за 25 років я побував у різних ситуаціях. У військовій медицині сфера навіть більш вузькопрофільна — в основному травми та поранення», — пояснює сержант.

Втім, бойовий медик — це не лише лікар. Він виконує всі обов’язки звичайного стрільця, але з додатковим рюкзаком медика. Так само заходить на бойові чергування і в разі потреби надає допомогу.

За чотири роки війни змінилися й умови евакуації. Якщо у 2022-му чекали темної пори доби, щоб вивезти поранених, то тепер небо контролюється ворожими дронами і вдень, і вночі. «Основна проблема — це доставити пораненого до медиків. Але люди в процесі війни здобули медичний досвід і самі навчилися надавати собі першу допомогу та чекати на евакуацію», — додає Віктор.

Попри всі труднощі, його підрозділ врятував життя багатьом українським військовим.

Удома на Віктора чекають дружина, донька, двоє онучок, зять, брат і батьки. Найбільше його підтримують дружина та донька. А мріє він про одне: «Присвятити життя онукам. Дуже шкодую, що коли пішов на війну, вони були ще зовсім маленькими, а за ці роки вже виросли — багато спілкування втрачено. Думаю тепер надолужити».

Сам Віктор жартома каже побратимам: «23 вересня 2026 року мені виповниться 60 років, я звільняюся за віком. І щоб нікому не було образливо, до цього дня війна має закінчитися, аби ми всі повернулися до своїх родин».