Центральне кладовище Вінниці: історія, що зберігає пам'ять

Серед 20 гектарів вінницького Центрального (Підлісного) кладовища, заснованого у 1945 році, спочивають люди, які творили історію міста. Хоча цей некрополь не такий знаменитий, як Байковий чи Личаківський, саме тут поховані міські голови, архітектори та інші постаті, чиї долі переплелися з найтрагічнішими сторінками минулого.

Історія кладовища починається з кривавої сторінки — меморіалу жертвам комуністичного терору, розташованого перед головним входом. У часи сталінських репресій тут була спецзона НКВС «Фруктовий сад», де перепоховали майже 10 тисяч розстріляних вінничан. Скульптурна композиція авторства Козарадського зображує людину, поставлену до стіни на розстріл, поруч із двома скорботними фігурами, що нагадують про християнське Розп'яття.

Історик Олександр Федоришен, директор «Музею Вінниці», розповів про парадокс, який досі вражає: у кварталі почесних поховань, неподалік від тисяч жертв, знайшов спочинок Яків Тернівський — обласний прокурор, член «трійки» НКВС, який ставив підпис під смертними вироками. Виконавець злочинних наказів лежить поруч із тими, кого він стратив.

Центральне кладовище стало останнім притулком для багатьох, хто формував обличчя Вінниці. Самуїл Рабін, архітектор, що очолював Облпроєкт, відбудовував місто після Другої світової війни. Антоній Крейчі створив Будинок залізничників і брав участь у плануванні мікрорайону Вишенька. Міський голова Генріх Лютворт, якого вважають «батьком» вінницького тролейбуса, запустив цей транспорт попри те, що місто не відповідало тодішнім вимогам. Тут також похований Володимир Ваховський, чия виборча кампанія 2000 року перетиналася з постаттю журналіста Георгія Гонгадзе.

Окреме місце займають релігійні діячі та герої. Отець Марцелій Високінський, настоятель костелу Діви Марії Ангельської, відстоював право вірників відвідувати храм. Юрій Курій, один із наймолодших учасників антинацистського підпілля, був перепохований з Меморіалу Слави, щоб спочивати поруч із матір'ю, як вона того бажала.

Проте Вінниця не має класичного пантеону: могили багатьох відомих людей, зокрема архітектора Григорія Артинова, були втрачені під час рекультивації старих цвинтарів. Єврейські квартали, що виникли після закриття старого єврейського некрополя, містять кенотафи — символічні поховання, серед яких і могила дитини, що померла в евакуації.

Попри те, що більшість написів на старих ділянках зроблено російською, це кладовище — живе відображення багатонаціональної історії Вінниці. Поховання тут тривають і сьогодні, а дослідники та історики продовжують відвідувати це місце, щоб зберегти пам'ять про тих, хто заслуговує на гідний спочинок.