«Древо кобзарського роду»: на Полтавщині оживають давні ремесла

Крячківка на час фестивалю перетворюється на осередок живої традиції. На подвір'ї засновника події, музиканта й дослідника української музики Юрка Фединського, збираються люди, які бережуть і відроджують давні ремесла. Сам пан Юрій, який понад 15 років тому повернувся зі США в Україну, каже: особливість фестивалю в тому, що він не має плану.

«Багато, що я навіть не знаю, що буде. Майстри з'явилися, всякі вироби хлібні, соломоплетіння, ткацтво, що я ще забув, я не знаю. Я запросив багато. Я навіть не знаю кожного майстра, що вони роблять. Все спонтанно відбувається, навіть музичні номери. Це фестиваль-імпровізація, спонтанність. Бо коли прийдуть найкращі люди, з найкращою творчістю — Бог керує. Створюється тут подія, тут подія, там подія», — розповів організатор.

Цьогоріч до Крячківки приїхали гості із Запоріжжя, Львова, Києва, Чернівців та Черкас. Серед них — майстриня Олена Прітченко з Черкащини, яка привезла вироби із соломи та обрядову випічку. Ремесло вона перейняла від бабусі та мами. Жінка пояснює: соломоплетіння — це не просто прикраси, а обереги, адже колосок несе силу чотирьох стихій — сонця, води, землі й повітря. Особливе місце серед її робіт займає берегиня — жіночий оберіг, який вішають у хаті. У ньому поєднані овес, ячмінь і пшениця.

Інша майстриня, Олена Яхно, спекла до свята коровай-древо. Жінка зізнається: коли вишиває, завжди співає, і цього року вона вдруге приїхала на фестиваль. Її захоплює тепла атмосфера, спілкування та родинний затишок, які панують у Крячківці.

Учасники фестивалю не лише зберігають традиції, а й адаптують їх до сучасності. Так, майстер Антон створює верстати власної конструкції, які дозволяють давати друге життя старому текстилю. Замість того, щоб опинитися на звалищі, старі простирадла перетворюються на унікальні речі. Це, за його словами, спосіб відроджувати ремесла й одночасно дбати про довкілля.

Фестиваль щороку відвідує Василь Бут із Києва. Разом із гуртом «Клубні музики» він проводить майстер-класи з українських танців. Каже, що тут навіть не доводиться вчити — люди самі приходять і танцюють. «Фестиваль у Крячківці — це ні на що не схоже. Ніде ви такого не знайдете», — зазначає він.

Гості діляться, що Крячківка для них — місце сили. Леся Козенко планувала цю поїздку за півроку. Вона любить традиційні танці й музику, а ще — вечори біля вогнища зі співами та спільні обіди. Іруца Слепенюк зізнається: приїжджає сюди, наче до родичів, щоб багато танцювати, слухати музику й просто бути серед однодумців.

За словами Юрка Фединського, через спільний побут, співи та живу музику організатори прагнуть об'єднати людей навколо української культури. І це їм вдається: Крячківка на кілька днів стає домівкою для всіх, хто шанує традиції предків.