У Городенці 30 жінок відроджують давні вишивки Покуття

Історія спільноти почалася 17 листопада 2023 року з творчої зустрічі у городенківській книгозбірні. Тоді до міста завітала майстриня Галина Дідич, яка представила 16 автентичних сорочок, 13 з яких створила власноруч за три роки. Її слова «Вишити і зішити вручну сорочку під силу кожному!» стали гаслом для нової спільноти.

Поштовхом до поглибленого вивчення місцевих традицій стала виставка у Львові, де на величезному банері красувалася сорочка з Городенківщини. Учасниця спільноти Людмила Вонсуль згадує: «Як то – Львів буде говорити про серафинецьку сорочку, а нас там нема?!». Тож четверо жінок – Галина Дідич, Оксана Михайлюк, Надія Батура та сама Людмила – поїхали до Львова і виявили, що багато автентичних городенківських сорочок відшивали саме львів'яни.

Відтоді жінки не пропускають жодної лекції чи виставки про Покуття. «Ми не тільки голками щось робимо, а й головою працюємо», – каже Оксана Михайлюк. Досліджуючи сорочку чи шов, вони обов'язково вивчають і село, з якого той походить. «Це така етнографічна розвідка. Люда розповідає, що знає вона. Дівчата з різних сіл розповідають, що знають вони. Хтось має сорочку, хтось фото, а хтось силянку. І це все складається у дослідження», – пояснює пані Оксана.

Першим великим проєктом стало відродження міської сорочки Городенки ХІХ століття з узором «Волове око». Розгадати таємницю допомогло старе фото, на якому жінки позували у вишитих строях. Збільшивши знімок, майстрині помітили на колінах однієї з жінок газету «Народне здоровля». Дослідження у львівській бібліотеці Василя Стефаника показало, що такий формат видання виходив у 1938 році. Це дозволило зрозуміти, що жінки на фото одягнені у сорочки своїх матерів. Учасниця Марія Петришин зібрала чимало інформації на старому міському цвинтарі, ідентифікувала 16 жінок з 30 на знімку, знайшла їхніх нащадків та старі світлини.

Схему відтвореної сорочки майстрині продають в інтернеті за донат від 200 гривень на ЗСУ. Таким чином їм вдалося зібрати 340 000 гривень для 10 гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Зараз у закритій групі для покупців схеми – 933 учасники. «Нам казали, що ми зробили цю сорочку вірусною», – тішиться Галина Дідич. У серпні 2024 року на форум у Городенці з'їхалися понад 50 учасниць у сорочках «Волове око», а презентація у Львові зібрала стільки охочих, що довелося брати більший зал. Нині мешканці будинку біля гімназії збирають кошти на мурал із цим узором.

Другим масштабним проєктом стала книга «Вишиті сорочки Городенківського Покуття». Натхненням послужив каталог Національного музею Андрея Шептицького, де з 101 сорочки 67 виявилися городенківськими. Разом із ГО «Покутський офіс розвитку територій» жінки виграли грант від українсько-канадського фонду. Спочатку планували опрацювати 10 сорочок, але зрештою в альбомі – 37 унікальних зразків. Книга вийшла українською та англійською мовами, а п'ять давніх вишивок отримали схеми для відтворення.

Спільнота постійно зростає. Сюди приїздять з різних сіл, а киянка Леся Дубовицька, яка стала покутянкою, навіть розробила волонтерський курс з вишивання семаківської сорочки за донат для ЗСУ. «Ми у спільноті знайшли одна одну і стали тим поштовхом, аби зацікавити інших людей, – розповідає Марія Соколюк. – Після наших подій люди почали відшукувати старі фото бабусь, відкривати давні куфри, лізти на горища!». Нині команда працює над відтворенням сорочки ХІХ століття з села Серафинці, ретельно перевіряючи кожну знахідку.