Сам прийшов у ТЦК: історія добровольця, якому не вірили у військкоматі
Володимир Кулак добровільно мобілізувався наприкінці червня, але його історія здивувала навіть працівників ТЦК та військової частини. Чоловік вирішив розповісти про свій шлях, аби спростувати чутки про примусову мобілізацію та надихнути інших.
Володимир Кулак довго вагався, чи варто публічно розповідати про свою добровільну мобілізацію. До відвертості його підштовхнули «диванні експерти», які почали поширювати чутки, нібито чоловіка мобілізували примусово. Тож він вирішив розставити всі крапки над «і».
Свою історію Кулак оприлюднив у Facebook. Коли він прийшов до ТЦК, його зустріли здивованим запитанням: «Хто вас привіз?». Володимир відповів, що приїхав сам, аби офіційно оформити шлюб — до цього з 2022 року вони з коханою жили разом неофіційно. У відповідь почув сміх.
Чоловік не вперше стикається з військовою службою. У 2022 та 2023 роках він два роки служив у батальйоні ДФТГ «ТОР». Пройшовши військово-лікарську комісію, Кулак самостійно поїхав зі скеруванням до військової частини.
Там ситуація повторилася: черговий знову запитав про представника ТЦК. «Нема, я сам своїм авто приїхав до ТЦК, а тепер сюди на службу», — відповів Володимир. Почув те саме: «Так не буває». Та чоловік наполягав: «Буває, чи не буває, але я ось стою перед вами».
Кулак зауважує, що до добровольців ставлення зовсім інше. Навіть під час тестування деякі питання, як-от про дискомфорт чи тугу за домом, до нього не стосувалися — адже він свідомо обрав службу.
Нині Володимир — командир взводу в Повітряних силах ЗСУ. Він наголошує: не ховався ні від кого, а пішов служити не заради статусу УБД. «Хто хоче його мати, нехай теж йде в ЗСУ», — додає він.
Зі здоров’ям у чоловіка траплялися різні випадки. Щороку він проходив ВЛК. У мирний час у 2015 році його визнали непридатним. Під час війни — обмежено придатним для служби в певних частинах. Після смерті сина Романа додався діабет. «У родині ні в кого такої болячки не було, але стреси...», — зізнається він.
Володимир каже, що «вакцинацію від диванних експертів» пройшов ще дев’ять років тому, коли після смерті сина багато хто знав, чому помер хлопець. Тоді було боляче, тепер — байдуже.
Свою історію чоловік розповів, аби подати приклад іншим і показати: не варто боятися.
