Кольори надії: історія художниці з Доманівщини, яка чекає чоловіка з війни

Інна Кишинська з Доманівської громади на Миколаївщині щодня живе між надією і невідомістю. Її чоловік Віктор пішов на фронт у березні 2022-го, а наприкінці грудня 2024 року зник безвісти. Попри це, жінка продовжує творити, виховувати сина й підтримувати інших дружин військових.

Малювати Інна почала, коли чекала на дитину. Тоді вона опановувала анатомію і створювала перші портрети в техніці «сухий пензель». Згодом її роботи побачили глядачі: у Первомайському краєзнавчому музеї відбулася перша персональна виставка «Магія портрета» з 15 портретами та автопортретом. Друга експозиція «Слід художника» була присвячена війні й емоціям, які вона приносить.

Натхненням для творчості завжди був чоловік. Він першим оцінював її роботи і був найголовнішим критиком. У 2023 році Інна намалювала його портрет — образ найріднішої людини, який став для родини особливим.

Віктор воював на різних напрямках: брав участь у звільненні Миколаївщини та Херсонщини, потім були Бахмут, Соледар, а згодом — Курщина. Востаннє подружжя говорило 27 грудня. Того дня Віктор сказав, що треба евакуювати побратимів і закріпитися на позиції. А 28 грудня Інна випадково розбила його фотографію та нагороду — і відчула, що станеться біда. Увечері їй зателефонували: зв'язок із групою чоловіка втрачено.

Тепер головною опорою для Інни став син, який дуже схожий на батька — і зовні, і характером. Жінка зізнається: усі емоції, які переживав чоловік на різних напрямках, вона переносила на полотно.

Особливе місце серед її робіт займає картина, сюжет для якої Віктор обрав ще до зникнення. Інна встигла написати лише половину полотна і показала її чоловікові. Він чекав на завершення, але так і не побачив результату. Тепер ця робота стала для жінки символом безвісти зниклих і символом очікування.

Разом з іншими дружинами військовополонених і безвісти зниклих Інна організовує в громаді акції-нагадування. Жінки вірять: їхні рідні повернуться додому живими.