Аудит, цифри й контекст: як читати матеріал NYT про корупцію в оборонці

Американське видання New York Times 6 вересня опублікувало великий матеріал про корупцію в українській оборонній індустрії. У ньому йдеться про те, що за 2024 рік Україна недоотримала військових товарів приблизно на $1,2 млрд через шахрайство, розтрати й неефективне управління. Основою для публікації став злитий внутрішній аудит, у якому проаналізовано випадки корупції та неефективного витрачання коштів на закупівлі озброєння.

Утім, український оглядач оборонної промисловості, шеф-редактор профільного видання "Оборонка" Богдан Мірошниченко після аналізу статті дійшов висновку, що не все в цій історії так однозначно. Він звертає увагу на кілька моментів, які свідчать про маніпулятивність подачі, хоча автор матеріалу напряму цього не каже.

По-перше, у статті згадано лише кейси 2024 року, які чомусь виклали саме наприкінці 2026-го. Спираючись на ці кейси, журналісти роблять масштабні висновки про безнадійну корумпованість нинішньої системи оборонних закупівель. Зокрема, використано цитати колишнього міністра оборони Михайла Федорова про те, що "корупція процвітає", та американського експерта з протидії корупції Джеймса Вассерсторма: "в Україні буде вкрадено все, що не прибито цвяхами до підлоги, це традиція".

По-друге, сам момент публікації. Текст вийшов просто під час візиту американських перемовників до Києва. Водночас, як зауважила журналістка Тетяна Ніколаєнко, у Києві тоді відбулася ще одна важлива, менш медійна подія — приїзд делегації представників НАТО, тобто зустріч із людьми, що відповідальні за виділення Україні грошей на озброєння. Журналісти NYT очевидно вплинули на інформаційне тло цих зустрічей: настрій матеріалу ставить діагноз українській системі оборони як корупційно хворій без жодних натяків на покращення і попереджає про це партнерів.

Наскільки такий погляд відповідає реальності? Корупція та неефективне використання коштів в українській оборонній промисловості справді є, і ключова теза матеріалу NYT, що "розтрати та корупція винагороджуються новими контрактами", цілком відповідає дійсності, зазначає експерт. Зокрема, в Міноборони досі є практика контрактувати виробників з поганою історією постачань, а багато корупційних історій залишаються непублічними.

Але треба враховувати особливості ситуації. У 2021 році Україна виділила на закупівлю озброєння близько $1 млрд, у 2023-му — $22 млрд, у 2025-му — близько $33 млрд. Жодна система у світі не здатна витримати таке різке масштабування видатків без втрати ефективності та корупційних ризиків. Технології на фронті застарівають швидше, ніж відбувається постачання озброєнь, а зброю потрібно купувати швидко та в умовах шаленого світового дефіциту. Отже, у закупівельників з'являється високий ризик помилитись або стати жертвою маніпуляцій окремих штабних, політичних та бізнес-груп. Є свої ризики і у виробників: часто обґрунтовані розслідування правоохоронців можуть супроводжуватися скандалами, незаконними обшуками і "чорнухою" в медіа.

Прямий наслідок цих передумов — згадані у матеріалі кейси. Постачання неякісних мін з Павлоградського хімічного заводу в 2024 році: Агенція оборонних закупівель уклала величезний контракт, який навіть приблизно не був виконаний у потрібні терміни, а згодом заводу ще й зробили додаткове замовлення. Обрання закупівельним органом дорожчої пропозиції на тендері під час закупівлі реактивних боєприпасів для артилерії, де нібито нелегітимну вигоду отримала відома європейська компанія Czechoslovak Group. Зірвана угода на постачання сербських ракет мережею компаній-постачальників, яка відбувалась через українського посередника "Спецтехноекспорт". Неуспішна спроба компанії, пов'язаної з Тимуром Міндічем, продати державі бронежилети ймовірно неналежної якості: угоду було зірвано, але обурливою була інформація про спробу впливу на міністра оборони з боку колишнього бізнес-партнера президента.

Якщо формувати уявлення про українські оборонні закупівлі лише на основі цих чотирьох історій, картина виглядає жахливо. Але автори матеріалу не згадали про те, що з того часу сильно змінився порядок закупівель. Агенція оборонних закупівель поступово додає різні інструменти для роботи з ризиками та унеможливлення корупції. Зокрема, було створено та масштабовано систему закупівель DOT-Chain Defence, яка напряму поєднує оператора та виробника і фактично унеможливлює корупцію на закупівлях дронів. Зараз через неї вже закуповують близько 35% FPV-дронів, а в планах — 70%.

Три з чотирьох згаданих історій NYT — це про імпорт озброєння, а не власне виробництво, а потреба в імпорті зараз значно менша, ніж два роки тому. У 2024 році частка власного виробництва в закупівлях АОЗ становила 44%, а зараз — 87%. Для внутрішнього виробника запущено процес масових тендерних закупівель. Водночас Мінстратегпром, який неефективно управляв Павлоградським заводом та відповідав за його провали, було розформовано, фігуранти тієї історії зараз перебувають під судом, а причетного до скандалів із закупівлею бронежилетів та плівками про Fire Point Тимура Міндіча "фактично вичавлено з країни".

"Не хочеться виглядати як той чиновник, який каже "ви журналісти пишете лише про погане, напишіть про досягнення теж". Але говорячи про корупцію в українській оборонній галузі, говорити про позитивну динаміку просто необхідно", — наголошує Мірошниченко.

Він нагадує, що якщо не бути зваженим в оцінках корупційної ситуації в українській оборонній індустрії, то виборці в партнерських країнах поставлять цілком логічне питання: "а навіщо ми взагалі виділяємо гроші цим ворюгам?" Це — прямий квиток до приходу правих антиукраїнських сил до влади у Європі.

"Звісно, не можна "забивати" реальні проблеми новинами про тендери та реформи. Потрібно активно працювати над змінами. Але закривати очі на очевидні досягнення та позитивні процеси у боротьбі з корупцією — не можна. Зараз багато людей на всіх рівнях працюють над тим, щоб побудувати гідну систему закупівель, виправдати очікування європейських партнерів та забезпечити армію більшою кількістю дронів та боєприпасів", — підсумував Мірошниченко.